Реферат на тему
«Управління часом як засіб підвищення ефективності роботи підприємства»
План
Актуальність проблеми організації часу
"Часовий ресурс" в економіці : дослідження сутності та взаємозв’язку
Управління часом — ключ до успішних продажів
Організація наради на підприємстві як приклад правильної організації часу
Висновок
Список використаної літератури
Актуальність проблеми організації часу
Актуальність проблематики управління часом організації полягає у тому, що це - дуже перспективний ресурс пожвавлення такої праці, а отже й усього соціально-економічного процесу у системі будь-якого рівня.
При виключно важливому значенні питання управління часом лишається досі маловивченим, і не лише на рівнях науки про менеджмент або в економіці, а й на інших - загальнонаукових, філософських рівнях. Сприйняття часу в сучасній економічній теорії та практиці заснована на ньютонівській концепції оточуючого світу, в якій час розглядається як явище необхідне, хронологічне, лінійне, універсальне, об’єктивне, односпрямоване, постійне, безповоротне, не відновлюване, вимірюване, відокремлене від простору.
Незважаючи на незадовільну увагу до цих питань з боку сучасної науки, в сфері практичної управлінської діяльності тривають стихійні процеси, що зовні нагадують тайм-менеджмент, але цілковито позбавлені як його теоретичних засад, так і методології. Більше того, проблематика управління часовим ресурсом в організації виходить за межі навіть розвиненого тайм-менеджменту. Такою є їх відповідь на об’єктивні вимоги оперування з часом - одним з основних та визначальних ресурсів будь-якої людської діяльності.
У зв’язку з цим діяльність організаційних систем, створюваних в соціумі, базуються на формуванні підрозділів різних рівнів (департаментів, відділів, груп і т. п.), графіках та розкладах, часом дуже жорстких, обмежувальних заходах з контролю, різноманітних норм, стандартів і процедур, що уподібнюються повсюдно, незалежно від культурних, етнопсихологічних та індивідуальних відмінностей людей, які працюють у цих організаціях.
Однак світ української економіки за останнє десятиліття радикально змінився. Він дедалі більше стає єдиним, процеси інтеграції України до світової економічної спільноти прискорюються. Величезні інформаційні масиви стають доступними для мільйонів людей. Політичні та економічні події, ринки та території стали значною мірою взаємозалежними. Довготривалі проекти стикаються з імовірнісними процесами, з непевністю, двозначностями та парадоксами, поняттями, які стали предметом численних публікацій з менеджменту та які вимагають зміни парадигми сприйняття часу у бік концепції, розроблених А. Бергсоном, В. Вернадським та І. Пригожиним.
Базуючись на дослідженнях цих та інших попередників, можемо стверджувати, що проблематика управління часовим ресурсом організації має декілька рівнів її розв’язання. Найбільше просунулася сучасна наука у створенні теоретико-метологічної бази вирішення проблеми, зокрема філософії часу, з якої випливають конкретно-наукові засади вирішення окремих проблем за допомогою економіко-соціальних, статистичних та економіко-математичних методів.
Використовувані теорією й практикою менеджменту процедури й методики "точно в строк", гнучкий часовий графік, часткова зайнятість, скорочення проектного та виробничого циклів, часові норми й графіки, пунктуальність, швидкість виконання роботи трансформуються у пошук та визначення "місії" організації, її "бачення", ефективне передбачення подій, сценарне планування, розуміння прихованих потреб споживачів, системний підхід до подій, що відбуваються.
Сучасна соціально-економічна організація характеризується сьогодні множинними цінностями, видами діяльності, що передбачають розуміння часу як відносного, що знаходиться у розгортанні, багатомірного, комплексного, символічного та, передусім, як соціальної конструкції в організованому просторі.
Це у свою чергу позначилося на розумінні організації як соціотехнічної системи, яка створена і оперує у просторово-часовому континуумі і вимагає для забезпечення своєї діяльності певних ресурсів. Цей процес вказує на нові підходи до розуміння часу як ресурсу.
Один з найбільших світових авторитетів у теорії менеджменту, Пітер Друкер стверджує, розглядаючи категорії витрат, що "мірилом витрат завжди є продуктивність використання ресурсів... продуктивні витрати повинні вимірюватися, виходячи з результатів, досягнутих з допомогою трьох виглядів ключових ресурсів: людей, часу, грошей". Таким чином, час віднесено до ключових ресурсів.
Менеджмент часового ресурсу в організації поєднує положення, котрі випрацювані в самому менеджменті, у економічній теорії, економіко-математичними методами, кібернетикою, біхевіористичними науками.
Поняття ресурсу може визначатися так: це - засоби, запаси, можливості чогось та використовується досить широко й нечітко від "природних ресурсів" до "ресурсів Інтернету". У методології управління ресурси можна розділити на такі категорії:
1. Матеріальні (легко піддаються управлінню, не відновлювані, можуть бути куплені, можуть зберігатися, контроль витрат очевидний)
2. Людські (важко піддаються управлінню):
знання (відновлювані, можуть бути найняті, можуть перебувати в бездіяльності, контроль за витратами дуже затруднений);
праця (не відновлювана, може бути найнята, споживання може бути відстрочена, контроль витрат очевидний).
3. Фінансові (легко піддаються управлінню, не відновлювані, можуть бути позичені, можуть перебувати в бездіяльності з відносними втратами, контроль за витратами легкий).
4. Енергетичні (легко піддаються управлінню, не відновлювані, можуть бути куплені, витрати можуть бути відкладені, контроль за витратами затруднений).
5. Інформаційні; (легко піддаються управлінню, легко відновлювані, можуть бути куплені, витрати можуть бути відстрочені, контроль за витратами дуже затруднений).
6. Часові (темпоральні) - (удавано легко піддаються управлінню, не відновлювані, їх неможливо купити, вони не можуть не витрачатися, контроль за витратами легкий).
Властивість часового ресурсу, актуальні в контексті дослідження управління часовим ресурсом - не відновлюваність (витрачена міра часу е може бути повернута, замість неї повинна витрачатися інша міра), не накопичуваність, він постійно витрачається або регулярно відновлюваний у одному й тому обсязі, якщо розглядати час як циклічний процес, що вимірюється днями, тижнями, декадами, місяцями тощо.
У межах взаємовідносин з іншими видами ресурсів часовий ресурс можна визначити як необхідну можливість для реалізації усієї решти категорій ресурсів. Тобто часовий ресурс є струменем, у середовищі якого розгортаються тією чи іншою мірою потенційні можливості інших видів ресурсів.
Вочевидь, як зовнішні умови, що сприяють діяльності соціо-економічної системи (наприклад, банку), так і