Слід зазначити,  що світова спільнота  визначила  уніфіковані правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які стали основою спільної постанови Кабінету Міністрів України  і Нацбанку України від 21.06.95 р.  N 444 ( 444-95-п )  "Про  типові платіжні   умови  зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів)  і типові  форми   захисних   застережень   до   зовнішньоекономічних договорів  (контрактів),  які  передбачають розрахунки в іноземній валюті".  Виконання рекомендацій цієї постанови  суттєво  зменшить ризики застосування обраної форми оплати незалежно від того, ким є українська сторона контракту - експортером чи імпортером.    

Під санкціями  за  неналежне  виконання  умов  контракту слід розуміти певний матеріальний  вплив  на  контрагента,  що  повинно стати  основою сумлінного виконання зобов'язань за угодою.  Ризики всіх складових частин контракту можна зазначити у цьому розділі та визначити механізм застосування фінансового впливу на некоректного контрагента.  Передусім сторонам контракту слід  узгодити  перелік умов,  невиконання яких може призвести до застосування санкцій. До переліку можна включати такі ризики:  невиконання терміну поставки товару;  несвоєчасної оплати поставленого товару;  поставки товару неналежної  якості  або  кількості;  неналежного  маркування   або пакування тощо.    

Перелік повинен   мати   визначений  та  узгоджений  механізм застосування санкцій у кожному  окремому  випадку.  Наприклад,  за несвоєчасну оплату або поставку партії товару може бути нараховано фінансову санкцію у визначених відсотках  від  суми,  що  належала оплаті,  або  від вартості партії.  Ризик неправильного визначення відсотка фінансової  санкції  може  бути  усунено  шляхом  обрання розміру  відсотка,  що  дорівнює  або  більше державних санкцій за такий вид порушень.  Метою повинно бути  подолання  ризику  шляхом нанесення  непорядному контрагенту відчутних матеріальних збитків, а механізм відшкодування для сторони, що постраждала, повинен бути прозорий і неускладнений зайвими формальностями.    

Найсуворішими санкціями є розрив контракту,  укладення нового з іншим контрагентом,  а відшкодування всіх зазначених  фінансових витрат покладається на непорядного партнера першої угоди.    

Розглянуті ризики  та  шляхи  їх подолання надають можливість контрагентам угоди узгодити та зазначити в умовах контракту  певні застереження щодо застосування санкцій до свого партнера.    

Митним, банківським,   а   особливо  податковим  контролюючим органам слід звертати увагу  на  розміри  санкцій  та  порядок  їх застосування контрагентами один до одного, бо на початкових етапах виконання контракту можна виявити спроби  шахрайських  дій  сторін угоди,   а   саме  перерахування  коштів  за  кордон  з  наступним ненадходженням товару та розривом контракту;  експортування товару за   кордон  без  відповідного  фінансового  забезпечення  з  боку імпортера  та  відсутності  фінансових  санкцій   за   несвоєчасне проведення оплати;  відсутності механізму відшкодування збитків за експорт неякісного товару тощо.

2. Комунікації в менеджменті

Серед переліку робіт, які щодня виконує менеджер, робота з інформацією займає 50-90%. Це і опрацювання документів, і заплановані та незаплановані зустрічі, і телефонні розмови, і участь у нарадах та засіданнях тощо. Вся ці дії пов'язані з комунікаціями. Комунікація – це процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління організацією. Метою комунікації є розуміння, осмислення переданої інформації.

Проте комунікація не обмежується простим передаванням інформації. Вона має здійснюватися таким чином, щоб надіслана інформація впливала на поведінку того, кому вона адресована, мотивувала його до певних дій. А це можливо у тому випадку, коли обидві сторони впевнені у тому, що рішення і відповідні дії на основі даної інформації змінять ситуацію на краще. Для цього інформація має бути достовірною, своєчасною, повною і релевантною (прямо чи опосередковано стосуватися об'єкта управління).

Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління. Так, при постановці цілей значення має обсяг інформації, наукова і технічна її новизна, повнота. При оцінці ситуації – структура інформації, що дає можливість використати системний підхід для аналізу ситуації. При розробці управлінських рішень – її своєчасність, повнота, можливість автоматизованої обробки тощо.

Комунікаційним називають процес, у ході якого дві чи більше особи обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї. Отже, елементами комунікаційного процесу в першу чергу є особи, що обмінюються інформацією – відправник та отримувач.

У найпростішому вигляді модель комунікаційного процесу може розглядатися як проста одностороння дія.

Дана модель передбачає, що інформація сприймається одержувачем так, як була відправлена. Проте комунікаційний процес не завжди буває ефективним, оскільки інформація при її передачі може викривлятися або втрачатися, що спричинятиме її неправильне розуміння і, як наслідок, прийняття неправильного рішення.

На сприйняття інформації отримувачем впливає багато чинників, які залежать як від його власних характеристик (рівень знань, емоційно-психологічний стан, вік), так і від стану середовища передачі інформації (організаційні, технічні перешкоди тощо). Тому відправнику інформації не слід обмежуватися простою її передачею, він мусить впевнитися у тому, що повідомлення сприйнято і осмислено адресатом саме так, як передбачалося. Для цього невід'ємним елементом комунікаційного процесу має бути зворотний зв'язок. Він значно зменшує чи усуває можливе спотворення інформації внаслідок так званого “шуму” (“шумом” вважається і неуважність співрозмовника, і наявність інших джерел інформації, і поганий технічний стан каналів зв'язку і специфіка стосунків “керівник-підлеглий” тощо).

Таким чином, елементами комунікаційного процесу є:

1. Відправник – особа, яка хоче донести свою ідею чи емоції до інших.

2. Повідомлення – це осмислене формулювання ідеї, закодоване певним чином для відправки адресату.

3. Канал – засіб, за допомогою якого