Нарівні із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років економічна політика Південної Кореї була направлена на залучення через рубіж сучасних технологій. хоч в силу різних причин об'єми запозичених в області технологій були не так значними, як в сферах позикових коштів і прямих капіталовкладень, її роль в перекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки і в залученні країни до досягнень НТР була проте досить висока. Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів необхідно було і придбавати відповідну техніку. Серед техніки, що закупається, безпосередньо не пов'язаної з виробничими процесами, переважаюче місце займали транспортне обладнання і пересувний склад, електроприлади і апаратура. За умовами контрактів подібного роду, що укладаються постачання фінансувалося кредитами з розрахунку 3% річних з погашенням заборгованості в трирічний термін. Крім вказаного Південна Корея була вимушена придбавати і машини, що безпосередньо використовувались у виробничих процесах. Як правило, закупівля станків і агрегатів супроводилася придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба в них збільшувалася з кожним роком. Відповідно росли і відрахування на оплату як самої техніки, так і технології "know how". Усього за 1962-1982гг. між Південною Кореєю і розвиненими капіталістичними країнами була зафіксована 2281 операція на придбання технічних "now how" на загальну суму 681 млн.$, що становило 47,7% суми прямих інвестицій за той же період. З приведених в табл. 1 даних видно, що левова частка операцій, пов'язаних з придбанням виробничого обладнання і пов'язаних з ним "know how", укладалося з японськими бізнесменами(56,4%), хоч до співпраці з південнокорейськими фірмами на цьому терні вони приступили на 4 роки пізніше ніж американські і інші ділові кола. Домінуючим був і питома вага Японії в сумах південнокорейських відрахувань за техніку, що використовується і технології. Усього за 10 років (1967-1977) японські підприємці отримали 52 млн.$ (59%), тоді як за 15-літній термін (1962-1977) Америці і Західній Німеччині дісталося відповідно 24.3 млн.$(27.7%) і 4.4 млн.$(5%). 1975г. 64.1% всіх відрахувань за використання іноземної техніки і технологій падало на частку США і Японії 4796 і 7074 млн.$. [6, c.21] Відмічаючи виключно високу міру залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976 р. виступила із закликом негайно диверсифікувати джерела, з яких запозичаються і впроваджуються техніка і технології. Однак спонукальним мотивом цього заклику служили не тільки кількісні розрахунки. За оцінками Національного Інституту Науки і техніки виходило, що тільки 30% "know how"(запозичених із США і країн Західної Європи) можна було віднести до передових технологічних процесів, а 70%(що впроваджувалися безпосередньо з Японії), що залишалися оцінювалися як відсталі і застарілі. Після проведеного дослідження в Південній Кореї був створений Консультаційний Центр по залученню технології, який давав (при консультації іноземних фахівців) попередні оцінки "know how", намічених до впровадження, з метою усунення негативних чинників. У світлі викладених даних хотілося б відмітити і те, що бували випадки (причому, далеко не поодинокі), коли японські фірми продавали яке-небудь обладнання по спекулятивних цінах при тому, що продукція, що випускається на цьому обладнанні не відповідала прийнятим стандартам. Про подібного роду казусах південнокорейська преса повідомляла неодноразово, і, видимо, аж ніяк не випадково в середині 70-х років сеульска влада прийняла ряд заходів, направлених на диверсифікацію джерел не тільки позик, але і технічної допомоги.

Однак, на практиці сталася диверсифікація не джерел позик, а диверсифікація технологічних процесів в сфері розподілі по окремих галузях південнокорейської промисловості. Розглянувши загалом положення із запозиченням ззовні сучасної технології на тривалому відрізку часу, прослідимо тепер динаміку цього процесу. Запозичення іноземної техніки і технології розпадається на три періоди. Протягом першого періоду (1962-1966) число операцій і їх вартість виражалася мінімальними величинами. Це пояснювалося з одного боку, обмеженістю задач, а з іншого боку- нестабільністю політичної обстановки в Південній Кореї і частково виникаючою звідси невірою ділових кіл з розвинених капіталістичних країн, що їх обладнання і технології попадуть в надійні руки. Під час другого періоду Південна Корея по-справжньому приступила до реалізації програми індустріалізації. Створення абсолютно нових для країни галузей виробництва обумовило різке зростання потреб в сучасній технології, що привело до рясної притоки зарубіжних "know how". Протягом другого періоду спостерігається швидке зростання як числа укладених операцій (в 9,6 рази), так і сум корейських відрахувань за запозичену техніку і технологію (в 35,5 рази). Очевидна перевага другий з названих цифр є свідченням того, що в Південну Корею стали поступати складна техніка і дорога технологія. Характерні риси третього періоду (1977-1988) визначаються