1. Історичний розвиток передумов сучасного менеджменту.
Практика управління така ж давня, як існування людства, але більшість вчених вважає, що управління у своєму основному розумінні існувало з тих часів, коли людина за допомогою “батога та пряника” змусила іншу людину зробити що-небудь наперед визначене. Навіть первісні люди жили організованими групами – примітивними формами організацій. Джерела сучасного менеджменту знаходимо в діях Моісея при виведенні ізраільтянів з Єгипту, Олександра Македонського при управлінні військами, в трактатах мислителів Древнього Китаю, зокрема в “Трактати про військове мистецтво” Сунь-Цзи. Стародавні вчені встановили важливі принципи організації, висловили основні ідеї, які є близькими до основ сучасного менеджменту.
Здійснимо невеликий історичний екскурс. Однією з найбільш давніх цивілізацій є шумерська культура, відома, зокрема, письмовими документами, складеними 3000 р. до н. е. Жерці в шумерському місті Ур подавали у визначеному порядку звіти головному жерцю. Ці дії термінологією сучасного менеджменту можна кваліфікувати як адміністративний контроль на базі звітності. Оскільки шумери усвідомлювали необхідність організаційного контролю, фактично найдавнішими письмовими документами в світі є п’ятитисячолітні рахунки їх інвентаризацій. Цілком імовірно, що управлінські потреби цієї давньої цивілізації сприяли винайденню шумерської письменності.
У стародавніх римлян також знаходимо чимало прикладів ефективного управління. Можливо, найвідоміший за них – реорганізація імперії імператором Діоклетіаном. Ставши на престол у 284 р. до н. е., Діоклетіан зрозумів, що його імперія стала некерованою: надто багато питань імператор змушений був вирішувати особисто. Відкинувши існуючу структуру, Діоклетіан запропонував нову, з більшою кількістю рівнів управління, що дозволило оптимізувати співвідношення централізації та децентралізації влади.
Важливий внесок у формування передумов управлінської теорії зробила церква, запровадивши описи обов’язків священнослужителів різних рівнів. Чітке оформлення їх обов’язків забезпечувало надходження інформації (розпоряджень) від Папи Римського до мирян, тобто була створена ефективна комунікаційна мережа.
Хоча давні цивілізації та церква подають приклади ефективної практики управління, технічні впровадження періоду промислової революції здійснили динамічний вплив на розвиток теорії менеджменту. Це наочно виявилося в історії Великобританії в період з 1700 до 1785 рр., коли в організації виробництва відбулися суттєві зміни. У цьому столітті спочатку виникла система кустарної промисловості, коли виробники виготовляли продукцію у власних домівках. Однак невдовзі з’явилися підприємливі люди, які пропонували забезпечити кожного виробника необхідними матеріалами за умови сплати їм визначеної суми кожну виготовлену одиницю продукції. Нарешті з’явилася фабрична система, для якої характерним є розміщення під одним дахом багатьох верстатів, що працювали за допомогою енергії.
Управління при фабричній системі характеризується, перш за все, суворим контролем операцій. Власників підприємств насамперед цікавило отримання максимально можливого прибутку на вкрадений капітал.
Тому велика увага приділялася спрощенню виробничих операцій, скороченню відходів і спонуканню працівників підвищувати продуктивність. Це викликало появу наукових методів управління.
2. Суть та характерні особливості управлінських рішень, програмовані та непрограмовані рішення.
Ухвалення рішень – це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації.
Ухвалення та виконання управлінських рішень – найголовніший оцінюючий критерій керівних здібностей.
Ухвалення управлінського рішення – це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.
Результатом обраного рішення повинна бути якась дія. Можна дійти висновку, що прийняття рішень означає процес, завдяки якому обирається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми. Тут ключовими поняттями є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення – визначення проблеми і вибір рішення.
Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить наступним чином: “Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату”. Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це – виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності – розв’язання проблеми, створення нового рівня виконання чи запобігання певної ситуації.
Управлінські рішення можна класифікувати насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто на цій основі розрізняють програмовані та непрограмовані рішення.
Мургед і Гріффін розробили зведену таблицю, що характеризує загальні переваги та недоліки програмованих та непрограмованих рішень:
Порівняльний аналіз програмних і непрограмних рішень.
Характеристики | Програмовані рішення | Непрограмовані рішення
Тип рішення | Добре структуроване | Погано структуроване
Частота застосування | Часто повторюване і шаблонне | Нове і незвичне
Цілі | Чіткі, конкретні | Невизначені
Інформація | Легко доступна та достовірна | Отримати складно, невідомі джерела
Наслідки | Незначні | Важливі
Організаційний рівень | Низький рівень | Високі та середні рівні
Час для розв’язання | Короткий | Відносно довгий
Основа для розв’язання | Правила рішення, набір процедур | Оцінка і творчість
Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядкові або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаюся на раціональність та ефективність їхньої діяльності.
Програмовані рішення – це результат послідовних кроків, що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямків, що визначені динамікою розвитку організації.
Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або особи, від