2) відносно подовжений період окупності ("змертвлення") капітальних вкладень;

3) наявність критичної зони економічної віддачі інвестицій, яка не гарантує стабільності отримання прибутку.

Тому не можна змішувати поняття фінансування й інвестування, не дивлячись на їх зв'язок: фінансування переважним чином торкається поточної діяльності і має переривчастий (дискретний) характер, тобто подовжене у часі і йде на постійній основі з окремими (дискретними) внесками на кожній стадії; інвестування ж - це практично одномоментний процес надання коштів, спрямований не на поточну діяльність (чи не тільки на неї), а на більш масштабні цілі, які й формулюються для цього учасниками.

І. Бузова, Г. Маховикова та В. Терехова називає у якості найбільш узагальнених цілей інвестування дві групи чинників [6, 36]:

1. Цілі, пов'язані зі зростанням задоволення потреб інвестора.

2. Цілі, що мають відношення до оптимізації "майнового положення підприємства, яке прагне отримати інвестиції.

Тобто маємо дві основні сторони процесу інвестування - інвестора та підприємства, у яке вкладається інвестиція. Але як для суб'єктів економічної діяльності для них є спільною певна сукупність цілей, що представляються у вартісному вираженні як:

а) максимізація прибутку;

б) зростання обсягу продажу;

в) збільшення товарообігу;

г) мінімізація поточних видатків;

д) скорочення інвестиційних витрат тощо [6, 36].

Крім того, інвестиційна діяльність має, як правило, і негрошову форму, що особливо стосується підприємства, яке претендує на інвестицію. Зокрема, тут виділяються прагнення до престижу, інформованості споживача про дану компанію, завоювання певного сегменту внутрішнього чи зовнішнього ринку, бажання більшої економічної незалежності, поліпшення соціального, екологічного оточення підприємства та ін.

Джерелами інвестування можуть бути:

- по-перше, власні кошти підприємства, отримані від тих видів діяльності, що їх практикує бізнес-структура й акумульовані на цілі, закладені в ідею інвестиційного проекту, такі інвестиції називають ще самоінвестуванням, наголошуючи на їх внутрішньому походженні;

- по-друге, ресурси, що їх надає підприємству держава за рахунок бюджетних та позабюджетних фондів, а також місцеві органи влади в межах власних бюджетів і фондів;

- по-третє, діють інвестори всередині держави - спеціальні інвестиційні фонди, комерційні банки (КБ), кредитні установи, інші підприємства тощо;

- нарешті, значну роль в інвестуванні, яка зростає зі збільшенням обсягів глобалізації світової економіки, відіграють ПІІ, здійснювані зарубіжними інвесторами

При цьому слід враховувати, як зазначається І. Бузовою та іншими [6, 37], що діє ряд тенденцій:

1. Капітальні вкладення з подовженими термінами окупності необхідно фінансувати за рахунок довгострокових позичкових коштів.

2. Інвестиції зі значним ступенем ризику рекомендується проводити переважним чином за рахунок власних коштів - чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

3. Необхідно обирати такі інвестиції, які забезпечують інвестору досягнення максимальної дохідності.

4. Чистий прибуток від даного вкладення капіталу повинен перевищувати його величину від внесення коштів на банківський депозит.

5. Рентабельність інвестицій завжди повинна бути більшою за індекс інфляції у країні.

6. Рентабельність інвестиційного проекту з урахуванням фактора часу (часової вартості грошей) завжди повинна бути більшою дохідності інших потенційних проектів.

Інакше кажучи, процес інвестування передбачає кілька достатньо стандартних процедур, що мають поетапний характер. Так, В. Попков і В. Семенов на ранній стадії підготовки інвестиційного проекту пропонують провести такі заходи, як визначити потребу в капіталі та забезпечити встановлений обсяг капіталу і надання інвестицій [7, 32].

При цьому визначення потреби в капіталі .також має попередній етап, де здійснюються:

а) планування інвестицій;

б) розробка альтернатив інвестицій;

в) розрахунок рентабельності інвестицій [7, 32].

Це означає, що не може бути безальтернативних інвестиційних проектів, тому що на кожне виробниче рішення є ціла низка варіантів розв'язання поставленої перед підприємством проблеми чи низки проблем. Тому підприємство має провести факторний аналіз того середовища, що стимулює пошук інвестицій. У межах такого комплексного аналізу К. Янковський та І. Мухар пропонують провести такі заходи [8,250]:

- розробка конкретного проекту виробництва певного товару (послуги) -створення нового типу виробів або надання нових послуг;

- усебічний аналіз виробничо-фінансової та комерційної діяльності підприємства, метою якого є виділення його сильних і слабких сторін, встановлення специфіки у порівнянні з однотипними підприємствами тощо;

- вивчення конкретних фінансових, техніко-економічних й організаційних механізмів, що використовуються в національній та світовій економіці для вирішення конкретних завдань.

Як добре видно, інвестиційна діяльність не може проводитися "всліпу", без урахування цілого комплексу чинників. Тому вона вимагає свого планування, про яке поговоримо далі.

Отже, можна констатувати, що інвестиції - це грошові, матеріальні та нематеріальні цінності, що спрямовуються на цілі нового будівництва, реконструкції діючого підприємства чи техніко-технологічного переозброєння діючого підприємства. Виділяються прямі, реальні, інтелектуальні інвестиції. Вибір джерела і типу інвестицій залежить від ряду чинників, які потрібно оцінювати заздалегідь з розробкою альтернативних інвестиційних проектів і вибором з-поміж них найбільш оптимального.

1.2 Специфіка інвестиційного планування

В ринкових умовах підприємство, на чому зосереджують особливо значну увагу Ю. Аніскін та А. Павлова, "являє собою відкриту соціально-технічну систему, пов'язану певними відношеннями з зовнішнім середовищем... Кожне підприємство володіє певними потенціями (можливостями), тому система управління фірмою повинна забезпечувати найбільш ефективне використання наявних ресурсів (основних, обігових, трудових), а також створювати умови й передумови для послідовного зростання потенціалу підприємства" [5, 4].

Задоволення цілей функціонування підприємства як відкритої системи передбачає не спонтанну, тобто викликану багато в чому зовнішніми стимулами, діяльність, а вимагає цілеспрямованих зусиль одиниці господарювання по відповіді на такі зовнішні стимули з максимальним подоланням можливих проблем. Іншими словами, "для успішного виконання функцій поточної діяльності і розвитку фірми необхідно здійснити ефективне планування всіх видів діяльності підприємства" [5, с. 5].

Планування як цілеспрямований та усвідомлений процес передбачає проектування бажаного майбутнього