До цього слід додати, що в Україні діє досить помітна тенденція до явища, який Г. Харламова називає "неоднорідність інвестиційного простору України" [19, 29],.

Лідерами виглядають столичне місто, що традиційно в цій сфері, та найбільш промислово розвинені регіони - Донецька, Дніпропетровська та Запорізькі області, а також області, де достатньо високий промисловий потенціал корелює з досить розвиненою транспортною інфраструктурою, наприклад, Одеська область. Середні показники за масштабами залучення ПІІ при цьому мають регіони, де також діють аналогічні фактори, наприклад, Київська (навколостоличний регіон), Харківська (промисловий потенціал, географічне положення та інфраструктура) , Львівська (те ж само), Полтавська область.

Тому можна констатувати, що зовнішніми чинниками, які істотно впливають на надходження ПІІ в основні фонди вітчизняних підприємств, є такі критерії вибору об'єктів інвестування:

1) знаходження у пріоритетній галузі економіки - на даному етапі це промисловість, а також торгівля;

2) знаходження у галузі промисловості, що є особливо привабливою для прямого інвестування, наприклад, у харчовій промисловості, у паливному секторі чи чорній металургії;

3) знаходження в особливо привабливому для інвестицій регіоні України - на цей день це м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області;

4) високий рівень внутрішнього збуту чи експорту для продукції, що виготовляється підприємством;

5) наявність фактору більш повного контролю підприємства, а відтак і інвестора, над підприємством, що актуально перш за все для малих та середніх підприємств, а також підприємств, що повністю приватизовані.

Суттєвим чинником надходження ПІІ в економіку України є також той факт, що значна частина таких капіталовкладень йде з розвинених у промисловому відношенні країн, які шукають шляхів диверсифікації свого виробництва, вкладаючи кошти в українські підприємства, що здатні принести позитивний результат від інвестування. Успішність подібних інвестиційних проектів, як правило, містить в собі чинник подальшої диверсифікації зв'язки "інвестор-об'єкт інвестування" на нові сегменти ринки чи нові національні ринки. Таким чином, ПІІ як об'єкт економічної активності підкоряються закономірностям, що пов'язуються з такими чинниками, як можливість повернути свої вкладення та максимізувати прибуток за ними. Тому ПІІ найбільш активно надходять в ті регіони, і ті галузі внутрішнього виробництва, де найбільш можливими є економічна віддача.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА З ПОЗИЦІЙ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

2.1. Загальна характеристика підприємства ТД „Мегаполіс”

ТД "Мегаполіс" - це підприємство з досить цікавими особливостями свого розвитку, що є і досить типовою для українських суб'єктів підприємництва господарською одиницею, але в той же час несе на собі певні унікальні з точки зору ефективності бізнесу, у тому числі в інвестиційній сфері. Починавши як посередник у продажу кабельної продукції вітчизняної промисловості, "Мегаполіс" переходить у царину оптової торгівлі продуктами харчування, де, власне, і реалізується як сучасне ринкове підприємство, що прогресує з малого в середнє за масштабами своєї діяльності, щоб на піку своєї бізнесової діяльності увійти у сотню найбільш успішних бізнес-структур України.

При цьому інженерна освіта керівника менеджменту ТД до певної міри впливає на деякі аспекти діяльності "Мегаполісу", що володіє невеликим підприємством з виробництва сплавів, але має цей напрям у "замороженому" вигляді, концентруючись переважно на все тій же торгівлі харчовими продуктами, серед яких особливе місце займають лікеро-горілчані вироби (ЛГВ).

Цьому сприяв той факт, що харчові продукти - це той вид товару, який, по-перше, має стійкий попит на будь-якому ринку, по-друге, забезпечується значною мірою за рахунок внутрішніх ресурсів. За помітних, часом дуже значних, а в деяких галузях і катастрофічних, показників падіння виробництва в українській промисловості харчова промисловість не так сильно підпала під цю тенденцію, маючи переваги якраз у стабільному попиті на свою продукцію з боку внутрішнього споживача.

Хоча при цьому ця галузь разом зі своїми підгалузями, у тому числі виробництвом ЛГВ, істотно постраждала від кількох взаємопов'язаних процесів, серед яких особливо виділяються такі:

1) негативний вплив неконтрольованого імпорту, що виглядав як більш якісним і реалізувався часто за демпінговими цінами через те, що більшість такого імпорту було контрафактного з точки зору використання відомих торгових марок (ТМ), а також виготовлялася за технологіями, що не відповідали вимогам стандартів якості;

2) істотне падіння життєвого рівня населення, що обирав з причин недостатнього бюджету не між якісним та менш якісним, а між дорогим і дешевим, майже не звертаючи увагу на "іміджеві" показники товару;

3) тенденції нелегального виробництва товарів всередині України, особливо в сферах того ж випуску ЛГВ, де значна частка продукції, що реалізується, складала і складає нелегальна і сфальсифікована продукція.

Ще однією стійкою тенденцією стало істотне переважання у діяльності вітчизняних малих і середніх підприємств такого виду діяльності, як посередництво, за дуже незначного відсотка підприємств, що займаються безпосереднім виробництвом. Цьому сприяє недостатня забезпеченість таких суб'єктів підприємства обіговими коштами та засобами виробництва, а також відсутність виваженої політики держави в області стимулювання саме виробничої сфери бізнесу.

Однак, саме ТД "Мегаполіс" до певної міри "випадає" з цих тенденцій, хоча у той же час і підкоряюється їм. З одного боку, підприємство залишається довгий час посередницьким, з іншого - в його діяльності все більш відчутно вирізняється компонент виробництва чи тісного зв'язку з виробництвом. Найбільш плідні стосунки у підприємства складаються з Запорізьким лікеро-горілчаним заводом (ЛГЗ), дистрибутором якого на українському ринку і стає на певному етапі своєї діяльності "Мегаполіс".

У цих стосунках, по-перше, налагоджуються певні взаємини з іншими

учасниками ринкових