Особливості механізму стратегічного планування

1.1. Сутність стратегічного планування

Стратегічне планування - це одна з функцій управління, що являє собою процес вибору цілей організації та шляхів їх досягнення.

Стратегічне планування забезпечує основу для усіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації та контролю, орієнтованих на вироблення стратегічних планів.

Динамічний процес стратегічного планування є тією основою, на якій базуються всі управлінські функції. Не використовуючи переваги стратегічного планування, організації в цілому та окремі люди будуть позбавлені чіткого способу оцінки мети напрямку розвитку підприємства.

Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління підприємством. Якщо проаналізувати ситуацію, яка склалася в Україні, можна відзначити, що стратегічне планування стає все більш актуальним для вітчизняних підприємств, що вступають в жорстку конкуренцію як між собою так і з іноземними корпораціями.

Стратегічне планування являє собою процес визначення цілей організації і їх змін, ресурсів для досягнення цілей і політики, спрямованої на придбання і використання цих ресурсів.

Існують наступні види стратегічного планування:

довгострокове (перспективне) планування - відображають довгострокові цілі і генеральну стратегію дій організації. Перспективні плани включають показники і пропозиції, які відображаються в узагальнених, частіше всього фінансових, показниках. Перспективні плани розробляються на термін від 5 до 10 років.

середньострокове планування – в його основі лежить реальний попит на продукцію організації, зміна її характеристик в найближчому майбутньому, перебудова технології виробництва, фінансові обмеження, кон'юнктура, ризик втрати партнера тощо. Середньострокові плани розробляються на термін від 1 до 5 років.

короткострокове планування - охоплює період в декілька тижнів або місяців. Воно націлено на регулювання поточного використання ресурсів і реалізується через складання календарних програм виробництва і контролю за ним, управління матеріальними запасами і отриманими кредитами.

оперативне планування - в задачу оперативного планування входить контроль за щоденним завантаженням устаткування, послідовність операцій, розстановка працівників тощо.

Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити успіх підприємства, закріпити завойовані ним позиції на ринку збуту, визначити перспективи для подальшого росту.

Стратегічний план, з одного боку, зорієнтований на віддалену перспективу, а з іншого боку - повинен бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було внести в нього зміни. Практично це програма діяльності підприємства протягом певного проміжку часу, яку необхідно пристосовувати до постійно мінливої ділової і соціальної обстановки організації.

Процес стратегічного планування можна умовно розділити на чотири фази.

Перша фаза – фінансове планування. Воно обмежується процедурою складання річного бюджету і базується на оцінках і інтуїції вищого керівництва.

Друга фаза передбачає сполучення фінансового і довгострокового планування. Фінансові результати прогнозуються звичайно на 3 – 5 років уперед, найчастіше ґрунтуючись на результатах минулої економічної діяльності.

Недолік такого підходу полягає в тому, що майбутнє важко передбачити, використовуючи тільки фінансові показники. У наш час рішення за такою схемою приймають підприємства з нескладною організаційною структурою.

Третя фаза – концентрація уваги на факторах зовнішнього оточення: новітніх технологічних розробках, демографічних, соціальних, економічних, політичних. На основі отриманих даних і поглибленого дослідження ринків збуту можуть розроблятися альтернативні стратегії.

Четверта фаза – стратегічний менеджмент. Крім дій, що відносяться до попередніх фаз, тут підприємства основну увагу приділяють збереженню і зміцненню позицій на ринках. В даний час усі ведучі корпорації розвинутих країн в області планування використовують стратегічний менеджмент.

Процес стратегічного планування можна представити у виді схеми (рис.1).

Рис.1. Процес стратегічного планування

Основною ідеєю, як видно зі схеми, є місія організації. Відповідно до обраної місії вищим керівництвом ставиться мета. Для реалізації цілей необхідно досліджувати усі фактори зовнішнього і внутрішнього оточення, щоб згодом сформулювати можливі стратегії. Аналіз розроблених стратегій і вибір оптимальної виробляється з урахуванням можливостей фірми і факторів зовнішнього оточення. Вибором стратегії в основному закінчується процес планування. На етапах реалізації і наступної оцінки прийнятої стратегії виявляються її сильні і слабкі сторони, при необхідності вносяться відповідні корективи. Багато підприємств після аналізу реалізації розроблених планів коректують і місію організації.

Стратегічне планування має такі характерні ознаки:

на відміну від довгострокового екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується на принципово новому підході до прогнозування стану навколишнього середовища: виділенні стратегічних зон господарювання та стратегічних господарських центрів;

важливою ознакою стратегічного планування являється аналіз як зовнішнього середовища, так і внутрішніх можливостей підприємства;

методика стратегічного планування предбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернaтив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

Таким чином, результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: створення нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних виробництв, злиття і придбання фірм, розробка нових продуктів, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності і таке інше.

Для того, щоб організація була ефективною в довгостроковому аспекті, зазначені зміни повинні бути запланованою реакцією на очікувану в майбутньому динаміку навколишнього середовища, а не вимушеною реакцією на минулі та теперішні події.

1.2. Сучасні моделі стратегічного планування

Стратегія бізнесу в сьогоднішніх умовах - справа дуже відповідальна, складна і індивідуальна. Кожного року з’являється нові підходи та схеми. Проте попри все і вчені, і керівники змушені звертатися до нових теорій, бо класична модель стратегії, що грунтується на засадах мікроекономіки, не підходить для вирішення більшості сучасних проблем.

Підприємства, що здійснюють впровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів товарів, методів організації виробництва, збуту товарів і т.д.

Моделі до організації процесу стратегічного планування можуть бути різноманітними, серед