Фінансова стійкість акціонерного товариства може бути забезпечена шляхом визначення оптимального розміру обігового капіталу і структури пасивів. З цією метою треба проводити роботу щодо підвищення мобільності виробничих запасів та надходження достатніх коштів. Збільшення розміру робочого капіталу приводить до скорочення фінансового розриву, тобто різниці між необхідним і наявними капіталами, що забезпечує незалежність товариства від зовнішніх джерел фінансування.

Існують і інші чинники які впливають на фінансову стійкість акціонерного товариства - це економічна стабільність у державі, ліквідність, узгодження інтересів акціонерів. Незаперечне те, що фінансова стійкість підприємства позитивно впливає на розв'язання державних фінансових проблем.

2.3. Аналіз концентрації акціонерного капіталу в промисловості.

На відміну від розвинених регіонів, акціонерний капітал у Львівській області сформувався не за допомогою об'єднання капіталів, а завдяки розподілу статутних фондів державних підприємств у ході приватизації. Присвоєння власності в період масової (сертифікатної) приватизації було хаотичним, внаслідок чого багато підприємств з одного технологічного ланцюжка виявилися під контролем різних власників. Нині триває активне формування інтегрованих корпоративних структур (ІКС), і пов'язані з цим передусім перерозподіл власності й жорсткі корпоративні конфлікти. У цих ІКС стабільність контролю і зв'язків забезпечується значною участю компаній в акціонерному капіталі (АК). В умовах нестачі інвестиційних ресурсів перед ІКС постає проблема визначення тієї частки в акціонерному капіталі компанії, яка необхідна для здійснення контролю і яка дає змогу залучити додаткові ресурси ззовні.

З огляду на те, що основою інтегрованих груп є великі промислові підприємства, проводиться аналіз залежності рівня концентрації акціонерного капіталу від ефективності функціонування саме найбільших відкритих акціонерних товариств.

Грунтуючись на наявних визначеннях "великого" бізнесу для міжрегіональних порівнянь, вирізнено такі критерії приналежності акціонерних товариств до "великих", як виторг від реалізації (понад 1 млн. дол.), розмір активів (понад 5 млн. дол.). Обсяг вибіркового дослідження становив 85 відкритих акціонерних товариствах. Формування вибірки здійснювалося за галузевою ознакою. До її складу належать підприємства основних обробних галузей промисловості відповідно до їхніх часток у виробництві продукції промисловості за видами діяльності у 2003—2004 роках. За обраними підприємствами аналізуються дані офіційної звітності емітентів (у динаміці з 2001 до 2004 року).

Для проведення аналізу розраховано рейтинг інвестиційної привабливості й ефективності відкритого акціонерного товариства з урахуванням показників іиторгу щодо основних фондів; виторгу щодо числа зайнятих; рентабельності родажу (балансовий прибуток щодо виторгу); рентабельності активів балансовий прибуток щодо активів); балансового прибутку щодо власного капіталу; чистого прибутку щодо статутного капіталу; коефіцієнта автономії (власний капітал щодо активів).

Для розрахунку рейтингу використано метод, за яким основою для розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки є порівняння І підприємств за кожним показником з умовним еталонним підприємством, що має найкращі результати за всіма порівнюваними показниками.

Вплив фактору структури акціонерного капіталу на рейтинг економічної ефективності підприємств зумовлений тим, що акціонери мають право контролю за діяльністю компанії. Згідно з цим дуже важливо, хто здійснює контроль і наскільки повно його вдається реалізувати на практиці. Однак реальний контроль над діяльністю компаній не є спостережною змінною, що піддається прямому виміру. Його наявність/відсутність і рівень ефективності доводиться оцінювати за непрямими ознаками. Однією з основних характеристик є концентрація акціонерного капіталу.

Залежність між рівнем концентрації власності й ефективністю діяльності підприємств у перехідних економіках підтвердилася даними емпіричних досліджень. Після фінансової кризи 2000 році рівень концентрації акціонерної власності майже не змінювався, маючи дуже високу оцінку (Додаток 6). Середній розмір максимального пакета, що належить одному власникові, становить у 2004 році 47,3% і був таким же, як двома роками раніше (43,7%).

Згідно з графіком рівень концентрації зростає, що свідчить про майже повну відсутність малих вкладень у капітали господарських товариств за нинішніх умов. Але й великий інвестор, інсайдер, почувається в корпоративному секторі так невпевне^, що прагне зміцнити своє становище власника будь-якими доступними способами: від одержання абсолютного контрольного пакета у статутному капіталі організації до вимивання активів і приведення підприємства до фінансового краху. Численні емпіричні дослідження свідчать, що чим нижчий рівень економічного розвитку регіону і чим недосконаліша наявна інституціональна система, тим вища концентрація власності.

Одним із показників концентрації капіталу є групування підприємств за величиною пакета, яким володіє найбільший акціонер (ним може бути певна як фізична, так і юридична особа). Залежно від прав, що випливають із володіння акціями відповідно до законодавства, вирізнимо 7 груп акціонерів (додаток 7).

У 2004 році на всіх відкритих акціонерних товариствах є хоча б один і акціонер, що володіє понад 10% акцій. У цей період найпоширенішими є І пакети акцій у 25% і 50%. Згідно з графіком 48% підприємств мають акціонера і з пакетом у понад 50% акцій і лише 16% — акціонера з пакетом у понад 75 % акцій. Загалом у 2001 - 2004 роках простежується тенденція до