По-перше - введення нового визначення холдингів. Зокрема, ст. 118 Цивільного кодексу передбачено, що господарське (акціонерне) товариство є залежним, якщо іншому господарському товариству належить 20% або більше його акцій. Внаслідок цього під визначення «холдинги» підпадатиме значна частина підприємств, які раніше не входили до їх числа, і діяльність цих об'єктів регулюватиметься відповідними нормативними актами.

По-друге - введення нової процедури ліквідації підприємств. Так, згідно зі ст. 155 Цивільного кодексу, якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, |товариство підлягає ліквідації. Можна передбачити, що пряму зацікавленість у ліквідації підприємств матимуть особи, які бажають отримати їх активи, та кредитори.

По-третє - ст. 81 Господарського кодексу задеклароване переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Проте ні нові кодекси, ні чинне законодавство не містять відповідних механізмів реалізації цього права.

Ще однією проблемою, яка виникла після набуття чинності нових кодексів, є складність обрання та відкликання виконавчого органу акціонерного товариства. Раніше існував ефективний механізм, відповідно до якого статут товариства міг містити норму щодо можливості обрання та відкликання його виконавчого органу спостережною радою АТ. Нові документи ці питання відносять до компетенції загальних зборів акціонерів.

На відміну від кодексів у проекті закону «Про акціонерні товариства» є багато позитивних моментів. Серед них: узагальнення практики проведення загальних зборів акціонерів, зміщення акцентів управління акціонерним товариством на користь спостережної ради, спрямованість проекту на захист прав акціонерів тощо.

Основними учасниками системи корпоративного управління в Україні є: держава (регулятор та основний акціонер), дрібні та великі акціонери, менеджмент акціонерних товариств, їх працівники, а також населення тієї місцевості, де розташоване товариство.

Держава зацікавлена у розвитку корпоративного управління передусім через можливість за допомогою нього підвищити конкурентоспроможність підприємств та економіки країни в цілому, покращити інвестиційний імідж України, захистити права акціонерів, у тому числі держави-акціонера. Великі акціонери мають бути зацікавлені у зменшенні корпоративних конфліктів, що сприятиме зменшенню ризику їх інвестицій та збільшенню прибутку. За умови відсутності належної системи корпоративних відносин інституційні інвестори вкладатимуть кошти в цінні папери підприємств інших країн, оскільки вони мають бути впевнені в захищеності інвестицій.

З іншого боку, держава повинна створити ефективні ринкові механізми діяльності підприємств, використовуючи які, вони змогли б залучати інвестиції та виходити на зовнішні ринки. Саме цьому сприятиме прийняття Закону «Про акціонерні товариства».

Недавні фінансові кризи в Азії та інших регіонах наочно продемонстрували державам всього світу, чому питання прозорості та підзвітності у корпоративному управлінні є такими важливими для забезпечення довіри інвесторів та ефективності національної економіки.

Корпоративне управління належить до внутрішніх засобів забезпечення діяльності корпорацій та контролю над ними. Належний рівень корпоративного управління допомагає забезпечити ефективне використання компаніями їх капіталу. Належна система корпоративного управління сприяє тому, аби корпорація враховувала інтереси широкого кола зацікавлених осіб, а також спільнот, у яких вона здійснює свою діяльність, та забезпечувала підзвітність органів управління як самої компанії, так і її акціонерів. Це, у свою чергу, сприяє забезпеченню того, аби корпорація працювала на благо всього суспільства, допомагає підтримувати довіру інвесторів і залучати довгостроковий капітал.

Більшість великих вітчизняних підприємств вже найближчим часом потребуватимуть інвестицій через значний знос основних фондів. Інвестори вкладатимуть інвестиції лише за умови прозорості підприємств та існування на них цивілізованих механізмів корпоративного управління, що й передбачене новим Законом.

Сьогодні вітчизняні акціонерні товариства з метою залучення капіталу використовують досить обмежений перелік фінансових інструментів ринку цінних паперів Найчастіше для поповнення капіталу випускаються прості акції, невелика кількість підприємств використовують облігації і майже у виключних випадках емітуються привілейовані акції. Така своєрідна «неповага» до останнього з перелічених видів цінних паперів пояснюється кількома чинниками, серед яких вагоме місце посідає недосконалість законодавчої бази з питань їх випуску: обов'язковість виплат дивідендів незалежно від наявності в акціонерному товаристві прибутку; дія обмеження щодо обсягів випуску — у розмірі 10 % статутного фонду; невизначеність в оподаткуванні дивідендів; відсутність чіткої регламентації реалізації права голосу власниками привілейованих акцій.

Для власника привілейованих акцій наявність права голосу є своєрідним механізмом захисту його прав: він може змінити ситуацію на свою користь шляхом голосування з тих чи інших питань, відповідно сприяючи запобіганню неефективному управлінню підприємством.

Вітчизняне законодавство досить «обмежено» регулює процедуру голосування власниками привілейованих акцій. Так, Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» передбачено лише, що вони не мають права голосу, якщо інше не передбачено статутом товариства. Іншими словами, на даний час визнання права голосу віднесено на рівень внутрішніх документів товариства і залежить від наявності у них відповідного пункту. Ця уявна «простота» породжує більше питань, насправді не полегшуючи розв'язання проблеми.

Питання голосування власниками привілейованих акцій можна вирішити, використовуючи кілька підходів. Один із них передбачає існування кількох умов, що значно впливатимуть на реалізацію права голосу, але в той самий час дадуть змогу максимально захистити права інвесторів. Він передбачає використання умовнош характеру існування права голосу у привілейованих акцій. Цей підхід має ґрунтуватися на використанні таких принципів: обов'язкове голосування з питань, що можуть вплинути на права власників привілейованих акцій; надання права голосу у випадку невиплати дивідендів; розбіжності в голосуючих правах для різних видів (класів) привілейованих акцій.

Найбільш поширеним на практиці є механізм, за якого наявність права голосу у власників привілейованих акцій ставиться в залежність від виплати дивідендів акціонерним товариством.

Між іншим, в російській практиці такий механізм вже використовується.

Законодавче вирішення