Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і. сплати певного проценту (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.

Через прямі субсидії держава, стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (фірм) здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів коштів підприємства.

1.2 Структура капіталу та його рух

Рух капіталу здійснюється за допомогою кругообороту й обороту.

Кругооборот капіталу - це рух капіталу, що охоплює три стадії, його послідовне перетворення з однієї форми в іншу і повернення до вихідної форми. Капітал є рух, процес кругообігу проходить різні стадії, це процес що вміщує в собі три різні форми кругообігу. Тому капітал можна зрозуміти лише в русі, а не як річ, що перебуває в спокої.

Перша стадія здійснюється в сфері обігу: грошовий капітал перетворюється в елементи виробничого капіталу.

Друга стадія - продуктивне споживання придбаних підприємцям товарів: засобів виробництва і робочої сипи відбувається в сфері виробництва де і відбувається створення нового товару - споживчої вартості, вартості і прибавочної вартості Виробничий капітал переходить у форму товарного капіталу

Третя стадія - реалізація товарного капіталу в сфері обігу і повернення до вихідної грошової форми капіталу, але вже більшого на величину прибавочної вартості.

Функціональні форми капіталу - грошова, продуктивна, товарна виконують різні функції в процесі кругообігу.

Функцією грошової форми капіталу - є підготовка умов для виробництва товару, вартості і прибавочної вартості.

Функція продуктивної форми капіталу - виробництво товару, вартості і прибавочної вартості,

Функція товарної форми капіталу - реалізація товару, вартості і прибавочної вартості.

Оборот капіталу відбувається у часі.

Оборот капіталу - кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як що періодично відновляється і повторюється процес.

Час обороту капіталу - проміжок часу від моменту авансування капітальної вартості у визначеній формі до моменту повернення зрослої капітальної вартості в тій же самій формі. Час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва - час, протягом якого капітал знаходиться в сфері виробництва. Воно включає:

1.Час безпосереднього впливу працівника на предмет праці (робітник період).

2.Час впливу на предмет праці природних сил природи.

3.Час перерв, зв'язаних з технологією, організацією виробництва і відновленням робочої сили.

4.Час перебування засобів виробництва у виді запасу, необхідного для забезпечення безперервності виробничого процесу.

Час обігу - час, протягом якого капітал знаходиться в сфері обігу. Воно складається з часу транспортування товарів від виробника до споживача, їхнього сортування, розфасовки, збереження, продажу готових товарів, купівлі засобів виробництва і робочої сили.

Фактори, що впливають на швидкість обороту капіталу:

Скорочення часу виробництва (впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, ріст продуктивності праці і т.д.).

Скорочення часу обігу (розширення ринку; розвиток засобів транспорту і зв'язку, удосконалювання форма й організації торгівлі й ін.).

Отже, в процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

Кредитна система представляє собою комплекс валютно-фінансових установ, що активно використовуються державою з метою регулювання економіки. Кредитна система опосередковує весь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концентрації виробництва і централізації капіталу, сприяє швидкої мобілізації вільних коштів і їх використанню в економіці країни.

Сучасна кредитна система західних країн сформувалася під впливом концентрації і централізації банківського капіталу, що привело до виникнення банків-гігантів; спеціалізація кредитно-фінансових установ і ускладнення функціональної структури кредитної системи, злиття чи зрощування банківських і промислових монополій до утворення фінансового капіталу; інтернаціоналізація банківської справи до появи транснаціональних банків і фінансових груп. У сучасній кредитній системі виділяються 3 основних ланки: центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадно-позичкові асоціації тощо).

Центральний банк.

Виділився з комерційних банків ще в XVIII-XIX ст. на ранніх стадіях капіталізму. Центральному банку держава представила виключне право емісії банкнот. Деякі з Центральних банків були відразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австралії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Англії, Японії, Канади, Нідерландів). Деякі Центральні Банки дотепер існують на основі змішаної державно-приватної власності (Федеральна Резервна Система США).