Попит на інвестиції визначається виграшем від капіталовкладень.

У той же час ставка відсотка єдина для всієї економіки. Саме тому, не забуваючи про інші фактори, економічна теорія зв’язує інвестиційну активність у першу чергу з рівнем відсотка в країні.

Малюнок 2.1. ілюструє обернено пропорційну залежність між інвестиційним попитом фірми (D1) і ставкою відсотка. При більш високій процентній ставці і1, розмір інвестицій буде дорівнює І1. Зниження відсотка до величини і2 за інших рівних умов викликає збільшення вироблених вкладень до рівня І2.

Механізм впливу процента на інвестиційну активність полягає в наступному. Незалежно від того, які засоби використовує фірма при інвестуванні — власні чи позичкові — ринкова процентна ставка виступає для неї як витрати, що прийдеться нести при реалізації інвестиційного проекту.

У випадку якщо підприємством залучаються засоби зі сторони, справа робиться зовсім просто. Відсоток, як плата за використання позичкових засобів, буде фігурувати у виді зовнішніх витрат фірми. Чим вище ставка відсотка, тим менше знайдеться інвестиційних проектів, що настільки доходні, що можуть окупити витрати по виплаті відсотків. За роки реформ практично усі вітчизняні підприємства встигли зіштовхнутися з цією проблемою, причому із самим сумним результатом: фінансувати інвестиційні проекти за рахунок кредитів при сучасних завищених процентних ставках — на жаль — не можна.

Якщо ж фірмою задіяна власні засоби процентна ставка приймає форму внутрішніх витрат. У даному випадку відсоток є упущена вигода від надання інвестиційних ресурсів іншим учасникам ринку. Чим вище ставка відсотка, тим більше спокуса покласти гроші в банк (тобто віддати в борг іншим суб’єктам ринку) і відмовитися від інвестицій. Справді , навіщо ризикувати, витрачати сили й енергію на реалізацію інвестиційного проекту, якщо без усяких турбот можна одержати такий же чи більший доход, просто тримаючи гроші на рахунку в банку?

Наступна задача полягає в тім, щоб визначити, яку частину свого доходу споживач запропонує на ринок у виді заощаджень при різних значеннях ставки відсотка. Ця проблема дозволяється в рамках моделі життєвого циклу, що припускає, що споживач максимізує свою сумарну корисність протягом життя. Тут досягається компроміс між сьогоднішнім і майбутнім споживанням. Зв’язок між ними здійснюється через норму відсотка, відповідно до якої споживач буде нагороджений за свої заощадження і „покараний”, якщо він наробив боргів. Для кожного рівня ставки відсотка споживач визначає максимізуючи його корисність рівень сьогодення і майбутнього споживання У результаті одержимо криву пропозиції для заощаджень.

Пропозиція грошового капіталу на ринку визначається рішеннями власників вільних коштів. З ростом процентних ставок, надання грошей у кредит стає більш вигідним, тому крива пропозиції нахилена вгору. Форма кривої пропозиції визначається граничною нормою тимчасової переваги, тобто відносною оцінкою споживання в різні періоди часу, що показує, від якого майбутнього споживання індивід схильний відмовитися, щоб мати додаткову одиницю поточного споживання. Гранична норма тимчасової переваги всіх споживачів — визначає альтернативні витрати, зв’язані з заощадженнями. Тому ставка дисконтування, використана при прийнятті рішень про інвестиції, дорівнює граничній нормі тимчасових переваг.

Взаємодія попиту та пропозиції на ринку інвестиційних засобів визначає рівноважні значення обсягів інвестицій і цін.

Перетинання кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS) інвестиційних засобів у точці О дає рівень ринкової процентної ставки І0 створеної не в рамках окремої галузі, як на більшості ринків, а в рамках усього народного господарства в цілому. Відбувається це завдяки універсальній природі грошей, придатних для придбання основного капіталу для різної галузі економіки.

У силу тієї ж обставини на ринку інвестиційних засобів діє величезна кількість продавців і покупців. Попит пред’являють усі фірми, що здійснюють інвестиції, включаючи навіть ті, котрі фінансують їх із власних засобів професійною мовою це називається самофінансуванням. Справді, власні засоби, призначені для реалізації інвестиційного проекту, фірми накопичують на рахунках у банку. Тобто ці засоби фігурують на стороні пропозиції. Як тільки проекту дається старт, вони вилучаються з банку і витрачаються на закупівлю основного капіталу. Таким чином, попит на самофінансування впливає на ринок, тому що в ході свого задоволення поглинає частина наявної ринкової пропозиції.

Пропозиція, як уже відзначалося, представлено домогосподарствами і фірмами. При цьому в розвитих країнах мільйони приватних осіб беруть участь у цьому процесі не тільки опосередковано, через банки, але і прямо — купуючи боргові зобов’язання (облігації) компаній.

Численність продавців і покупців на ринках інвестиційного капіталу створює на них умови, наближені до зробленої конкуренції. Саме тому практично будь-яка фірма (виключення складають лише деякі самі великі інвестори) приймає сформовану на ринку ціну інвестиційного кредиту (і0) і відповідно до неї і з власної кривої інвестиційного попиту D визначає рівноважний обсяг інвестицій І0.

На закінчення опису ринку капіталу звернемо увагу на його важливу особливість, на цьому ринку самим найтіснішим образом переплітається ринок капітальних ресурсів і кредитно-фінансові ринки, з яких беруться кошти для їхнього придбання.

Таке положення цілком закономірне. Сама закупівля будівельних матеріалів, верстатів, устаткування, безумовно, являє собою придбання ресурсів. Але ухвалення рішення про реалізацію інвестиційного проекту, у рамках якого і купуються названі ресурси, - це в першу чергу фінансовий вибір. Не випадково найважливішим параметром, прийнятим в увагу в ході ухвалення даного рішення, є ставка відсотка.

Рівновага попиту та пропозиції дає нам рівень ринкової процентної ставки. Оскільки не існує якогось єдиного ринку капіталу, а ціла система ринків, де розрізняється період кредитування, ступінь ризику, використовувані інструменти, існує ціла система рівноважних процентних ставок. Диверсифікованість - - вкладення капіталу у