Внутрішньоорганізаційні трудові переміщення викликані потребами організації, при частій системи робочих місць впливом НТП зовнішніх факторів, тому організація повинна мати можливості встановлення відповідності вимогами робочого місця якістю робочої сили та задоволення потреб працівників.

Трудове переміщення повинно сприяти:

освоєнню суміжних спеціальностей, щоб забезпечувати взаємозамінність працівників;

задоволенню працівників своєю роботою;

нагромадженню досвіду з метою професійного чи службового росту.

Переміщення можуть бути міжпрофесійними, міжпосадовими, з категорії в іншу ( робітника в службовці, службовця в керівника)

Кількісна гнучкість – це зміна кількості працівників або тривалості робочого часу відповідно до стану попиту на ринку праці потреб виробництва, тому в організаціях широко застосовуються нестандартні форми зайнятості: часткова; тимчасова; робота на дому; використання короткотермінових трудових угод.

Масштаби застосування такої форми гнучкості залежать норм трудового права, наявності обмежень при підписанні трудових договорів, процедур звільнення та персоналу.

Функціональна гнучкість – це здатність організації вносити певні зміни в характер використання персоналу, а також зміст його трудової діяльності у зв’язку зміною умов виробництва. Це досягається шляхом виконання працівником більше 2-3 функцій, оволодіння багатопрофільними спеціальностями, що змогу забезпечити взаємозамінність в “піковий період”, в час відпусток, а також зменшує монотонність праці, що сприяє підвищенню інтересу до праці. Результатами функціональної гнучкості підвищення продуктивності праці оплати.

Основним завданням формування стабільних виробничих колективів попередження плинності кадрів, оптимізація внутрішньої мобільності кадрів, зміцнення виконавської трудової дисципліни, створення нормального соціально-психологічного клімату в колективі.

Ефективність роботи колективу визначається якістю обсягом взаємовпливу, взаємовідносин членів колективу служби інформації.

Організаційна атмосфера методів управління повинні сприяти пріоритетності груп, а керівники повинні сприймати своїх підлеглих як групу підтримувати спілкування з ними як з групою, та добре знати розвитку групи зробити все можливе для створення.

Основними передумовами підвищення ефективності використання персоналу ефективне використання інтелектуальних, організаторських, творчих здібностей працівників на основі покращення змісту праці, гуманізації, виключення монотонності та беззмістовності праці; забезпечення безпеки та надійності виробничих процесів; забезпечення нормальних умов праці, раціональних режимів праці та відпочинку; визначення потенціалу працівника, чітке встановлення його характеристик, безпосередньо або опосередковано впливають на ефективність праці [20, c. 304].

Оцінка реального працівника, його трудового потенціалу дозволяє диференційовано підходити до включення його в систему зайнятості, розміщення в певних підрозділах.

Слід пам’ятати, що праця виконує основну функцію матеріального забезпечення життя людини. Вона, як правило основним джерелом доходу. З трудовою діяльністю пов’язаний не тільки дохід, а й можливість розвитку, самореалізації працівників. Праця формує статус людини.

Висновки

Підсумовуючи все вище сказане можна зробити висновок – найголовніше, що являє сутність системи управління персоналом, – це системний, планомірно організований вплив за допомогою взаємопов’язаних організаційно-економічних та соціальних заходів на процес формування, розподілу, перерозподілу робочої сили на рівні підприємства, на створення умов для використання трудових якостей працівника (робочої сили) в цілях забезпечення ефективного функціонування підприємства и всебічного розвитку зайнятих на ньому робітників.

Саме персонал зараз являється однією з найголовніших запорук успіху будь-якого підприємства, проте для того, щоб повністю використовувати потенціал наявних трудових ресурсів необхідно оволодіти мистецтвом управління персоналом. Побудова ефективної системи управління персоналом, вдалий вибір концепції, методів та стилю управління, все це проектується на результат діяльності підприємства та отримання ним прибутків.

Система управління персоналом є складним механізмом, між елементами якого існує тісний та нерозривний взаємозв’язок. Кожна її складова повинна бути глибоко вивчена та вміло скерована на практиці. Всі аспекти, що входять в діапазон починаючи від визначення потреби підприємства в кадрах, закінчуючи системою їх внутрішньо-організаційного розвитку мають бути глибоко виваженими та продуманими.

Зараз в нашій державі, з причин, що були обумовлені політичним боком історичного розвитку, лише формується культура ефективного управління персоналом, в той час як на Заході цей процес набув статусу обов’язкового у функціонуванні виробництва. Керівникам вітчизняних підприємств слід звертати більшу увагу на децентралізацію управлінського процесу, впровадження в практику методу делегування повноважень, провадити більш ефективні системи оплати праці та перепідготовки кадрів,

і т.д. Досвід Японії, США та багатьох європейських країн показав, що оптимізація кадрового аспекту функціонування підприємства здатна вирішити багато проблем та істотно сприяти отриманню прибутків.

Список використаної літератури

Базаров Т.Ю. Управление персоналом. К.: 2001.

Бойчук М.І. Економіка підприємства: Н/пос.- Київ, 1995.

Грузинов В.П. Экономика предприятия: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1998.

Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: Хвиля-Прес, 2001.

Зубовський В.М. Економіка підприємства Опорний курс лекцій – К.: Європейський університет , 2000.

Иванцевич Дж.М., Лобанів А.А. Человеческие ресурсы управления. – М.: Дело, 1993.

Колот А.М. Мотивація персоналу: Підр. – К.: КНЕУ, 2002.

Кочеткова А.И. Основы управления персоналом. – М.: ТЕСИС, 1999.

Маслов Е.В. Управление персоналом предприятия: Учебное пособие / Под ред. П.В. Шереметова. – М.: ИНФРА-М, НГАЭиУ; Новосибирск, 1998.

Менксон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента: Пер с англ. – М.: Дело,1992.

Примак Т.О. Економіка підприємств : Навч.пос.- Київ, 1999.

Травин В.В., Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента. – М.: Дело, 1995.

Управление персоналом организации. Учебник / Под ред. Кибанова А.Я. - М.: ИНФРА-М, 1997. – 186 с.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Румянцевой Д.И. – М: ИНФРА-М. – 2001. – 400 с.

Управление персоналом: Учебник / Под ред. Базарова Т.Ю., Еремина Б.Л. – М: ИНФРА-М, 2002. – 380 с.

Храмов В.О., Бовтрук А.П. Основи управління персоналом: Навч.-метод. посіб. – К.: МАУП, 2001.

Ципкин Ю.А. Управленние персоналом: пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Шкатулка В.И. Настольная книга менеджера по кадрам – изд. 2-е, изи. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2000.

Щёкин Г.В. Основы кадрового менеджмента: Учебник. – 3-е изд., перераб. и