Реферат - Економічна сутність санації підприємств
12

(реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.
3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цього суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення заставленого майна.
5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.
6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».
Класична модель фінансової санації
Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливостями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показано на рис. 1, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.
У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники платоспроможності, ліквідності, фінансового ліве-риджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або частинами) та в примусовому порядку.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.
Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражного суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).
Рис. 1. Класична модель санації (за: Zdrowomyslow N.. Spies С., Gellink M. Sanierung in Kriesenzeiten // Der Betriebswirtschaft. — 1994. — № 2. — S. 25)
У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.
Тут треба зазначити, що в економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій (Primal des Handelns). Прихильники цієї концепції (в основному економісти-практики) не враховують того факту, що вона не залишає часу для ретельного дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. Навпаки, велика група теоретиків (Д. Фехнер, Г. Гесс, Н. Здравомислов та інші) цілком справедливо стверджує, що «цейтнот» у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій. Саме тому окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації.
Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний успіх санації забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.
Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації,

---

Сторінки: 1 2 3