Питання про винятковий характер звільнення найманих працівників у разі ліквідації підприємства у зв’язку з визнанням його банкрутом є безспірним, а правило щодо неприпустимості звільнення працівників, яким ще не виповнилося 18 років, без їх працевлаштування в контексті ліквідації підприємства в порядку банкрутства має суто декларативний характер.

Очевидним є той факт, що зазначена норма ст. КЗпП, як і деякі інші з наведених вище норм Кодексу, містить помилку, виникнення якої зумовлене набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 р. № 1356-XIV, згідно з яким було внесено зміни до ст. КЗпП. Ці зміни полягали у віднесенні факту банкрутства підприємства до різновиду змін в організації виробництва і праці (п. ч. ст. Кодексу), про що вже зазначалося, тоді як до набрання чинності цим Законом банкрутство підприємства розглядалося як особлива і самостійна підстава для припинення трудового договору з ініціативи роботодавця (п. ч. ст. КЗпП).

Норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і Кодексу законів про працю України врегульовують також питання проведення розрахунків з оплати праці та з деяких інших підстав між підприємством і найманими працівниками в разі ліквідації такого підприємства у зв’язку з визнанням його банкрутом.

Так, абз. ч. ст. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. КЗпП встановлюють обов’язок ліквідатора виплатити найманим працівникам, які звільняються у зв’язку з ліквідацією підприємства внаслідок визнання його банкрутом, вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому колективні договори й угоди можуть передбачати інший, більший розмір цієї вихідної допомоги. В цьому випадку вихідна допомога має виплачуватися в розмірі, встановленому такими колективними договорами та угодами.

Слід відзначити, що абз. ч. ст. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює першочерговий характер виплати зазначеної вихідної допомоги порівняно з іншими видами розрахунків за зобов’язаннями банкрута.

В цій частині зазначена норма не узгоджується з приписом пп.а" п. ч. ст. Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка визначає, що в першу чергу мають задовольнятися вимоги, забезпечені заставою.

Крім того, задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації банкрута тісно пов’язане з продажем майна підприємства, і тому можливість виплати вихідної допомоги та проведення інших розрахунків з найманими працівниками в багатьох випадках обумовлюється отриманням коштів від продажу зазначеного майна. Водночас, відповідно до ч. ст. та ч. ст. 116 КЗпП, виплата належних найманому працівникові сум має здійснюватися в день звільнення.

Виконання цих норм КЗпП може істотним чином залежати від того, в який строк буде отримано кошти від продажу майна банкрута. У зв’язку з цим наймані працівники можуть заперечувати проти їх звільнення раніше, ніж з ними буде проведено повний розрахунок щодо оплати праці. Підставою для цього є зазначені вище норми КЗпП, які передбачають попередження найманих працівників про звільнення не пізніше ніж за два місяці до такого звільнення, допускаючи таким чином їх звільнення пізніше ніж через два місяці після такого попередження, а саме – після отримання коштів, необхідних для задоволення вимог найманих працівників щодо виплати вихідної допомоги, заробітної плати та інших платежів. Зазначене підсилюється також наявністю санкцій (у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за несвоєчасний розрахунок з найманими працівниками, які звільняються, в тому числі у зв’язку з ліквідацією підприємства, що визнане банкрутом (ст. КЗпП).

Викладені проблеми в процесі виплати вихідної допомоги працівникам, яких звільняють можна частково подолати шляхом отримання кредиту на виплату цієї допомоги, що передбачено пп.б" п. ч. ст. та абз. ч. ст. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте отримання такого кредиту далеко не завжди є вірогідним.

Ряд особливостей існує і при проведенні розрахунків між підприємством та найманими працівниками щодо оплати праці. Відповідно до п. ч. ст. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ці вимоги найманих працівників задовольняються у другу чергу після повного задоволення вимог першої черги.

Виходячи з формулювання зазначеного вище п. ч. ст. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до вимог найманих працівників, що задовольняються у другу чергу й випливають із трудових відносин, слід віднести також вимоги щодо виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, компенсації за невикористані щорічні відпустки, суми індексації грошових доходів, суми компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, а також суми відшкодування шкоди, заподіяної з вини банкрута життю та здоров’ю найманих працівників.

З огляду на набрання з 1 квітня 2001 р. чинності Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", виникли певні особливості в питаннях виплати підприємством відшкодування шкоди, заподіяної найманим працівникам внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які сталися (виникли) з вини такого підприємства. Зазначені особливості полягають у тому, що такі зобов’язання підприємства перед його найманими працівниками обмежуються виключно заборгованістю за виплатами за період до 1 квітня 2001 р. Виплати ж на майбутній період проводяться не підприємством і не за рахунок його коштів, а Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Порівняно з ліквідацією підприємства з інших підстав у разі ліквідації підприємства в порядку банкрутства існують певні особливості, пов’язані з порядком пред’явлення найманими працівниками як кредиторами підприємства своїх вимог.

З одного боку, вимоги найманих працівників можуть бути заявлені в порядку процедури банкрутства нарівні з іншими