Виходячи з того, що метод управління є продуктом діяльності суб'єкта управління та застосовується в управлінській практиці конкретною особою на основі притаманних їй знань і досвіду, категорія „метод”, є більш творчою, на відміну від багатьох інших категорій теорії управління.

Метод управління - це спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей [37, с.364].

Методи управління - складна система способів і прийомів, які якісно розрізняються між собою. При їх класифікації необхідно виходити з того, що таке складне явище не може базуватися лише на якомусь одному критерії. Тільки сукупність класифікаційних засад дасть змогу всебічно, на науковій основі скласти уявлення про методи як наукову категорію та інструмент практичного управління.

У науці є різні погляди щодо видів і конкретних методів державного управління, так само як і в світовій практиці ще й досі відсутня єдина загальноприйнята класифікація методів управління. В радянському суспільстві всезагальними методами впливу на поведінку людей були два: переконання та примус. Перший з них - основний, притаманний всім, без винятку, аспектам організаційної діяльності органів управління. Разом з тим, в необхідних випадках управлінські органи застосовують і метод примусу.

Окрім цих двох методів, учені називають ще цілий ряд інших. Так, Ю. Козлов і М. Онищук поділяють методи управління на дві групи: а)позаекономічного або адміністративного (прямого) та б)економічного (опосередкованого) впливу; А. Луньов - методи управління поділяє на три групи: адміністративні, моральні, економічні; Г. Атаманчук - на чотири: адміністративні, морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні; О. Козлова, І. Кузнєцов розрізняють економічні, організаційно-розпорядчі і
соціально-психологічні методи. Г. Щокін поділяє методи на дві групи: основні та комплексні. Є й інші підходи, за якими виділяють методи: одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані. [37, с.364-367].

Усі перелічені класифікації мають на меті розмежувати й згрупувати засоби, прийоми, способи впливу на свідомість і поведінку людей в процесі управління персоналом.

Зведену класифікацію методів правового впливу на персонал можна представити у вигляді такої схеми:

Схема 1.3.1. Методи впливу на персонал

Зміст правового впливу на персонал значною мірою залежить від обраної форми правового регулювання, яких виділяють дві:

первинна (Конституція України, закони, міжнародні правові договори);

вторинна (нормативно-правові акти, які видаються суб’єктами виконавчої влади і забезпечують дієвість конституційних і законодавчих норм). Причому, неабияке значення має урядова нормотворчість, що зумовлено конституційним статусом Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі виконавчої влади; сюди також належать внутрішньоорганізаційні правові акти, що видаються з метою регулювання власної внутрішньоорганізаційної діяльності).

Серед правових методів особливу роль відіграють методи переконання та примусу, які в органах державної влади застосовуються найчастіше, оскільки вони найпослідовніше відображаються через механізм прав та обов'язків, а також відносин координації, реординації та субординації. Правові методи застосовуються для забезпечення цілеспрямованості управлінської діяльності, правомірності поведінки учасників управлінських відносин, оптимального режиму виконання рішень та управлінських дій органів державної влади.

Переконання - метод управління, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення працівником морально-правових принципів та цінностей державної служби - визначальних чинників його поведінки та виконання службових обов'язків [37, с.366].

Переконання є впливом на свідомість, почуття, волю людей з метою формування в них свідомої участі у виконанні поставлених завдань, засобом попередження правопорушень і зміцнення державної дисципліни. Основними засобами переконання є обговорення, обґрунтування, заохочення, пояснення, наведення прикладів.

Примус, як і переконання, є обов’язковим елементом правового методу державного управління. Даний метод має важливе значення при реалізації функцій державного управління, у забезпеченні принципу законності і використовується, коли в цьому виникає необхідність.

Примус - метод управління, що ґрунтується на авторитеті держави і силі закону, спрямований на суб'єкт і об'єкт управління, з метою досягнення встановлених параметрів діяльності, вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни. [37, с.366].Основними формами застосування даного методу є встановлення в управлінських актах заборон і санкцій за їх порушення; скасування незаконних актів управління; застосування заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності до державних службовців; застосування матеріальних санкцій за порушення державної дисципліни, заподіяння матеріальних збитків державі; примусове вилучення матеріальних і фінансових засобів у випадках, передбачених законодавством.

Засоби примусового впливу застосовуються після того, як були задіяні всі необхідні методи переконання і роз’яснення. Наприклад, у ст.38 Закону України „Про державну службу” йде мова про те, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, а в ст.30 того ж Закону визначає підстави припинення державної служби. Норми, записані в Законі, служать засобом переконання в законності діяльності персоналу органу державної служби, а після того, як ці норми були порушені, в силу вступає примус – настає відповідальність за порушення норм. Крім того, в управлінській практиці все більшого значення набуває метод координації, який дає можливість делегувати частину повноважень від керівника до виконавців і розвивати на цій основі ініціативу, саморегулювання, взаємоконтроль, взаємоінформування, взаємодопомогу. Методові координації притаманний колегіальний (демократичний) тип керівника, що передбачає його мінімальне втручання у діяльність підлеглих, а характер дій нагадує погодження, коригування дій колективу. Основою відносин цього методу є порядок, який склався в організації. Тобто, можна говорити про своєрідну „свободу дій” у виконанні завдань та обов’язків, але в органах державної влади цей метод застосовується рідко, оскільки сама організаційно-правова структура згаданих органів має жорстку ієрархічну