Але крім субординаційних і координаційних управлінських відносин, у системі органів виконавчої влади останнім часом набуває все більшого значення відносно самостійний вид відносин, який не можна віднести ні до першого, ні до другого виду. Особливістю даного виду є те, що для нього характерний управлінський вплив керованого суб’єкта щодо керуючого. Науковці цей вид відносин називають реординаційними [20, с.32].

Авер’янов В.Б. наводить таке визначення: якщо для субординації характерна наявність владних повноважень у вищого рівня в системі управління відносно нижчого, то це не означає, що у нижчого рівня немає повноважень щодо вищого. Відносини, які можуть виникати в процесі реалізації таких повноважень, є відносинами реординації. [23, с.90]. До того ж реординаційні зв’язки необов’язково є реакцією на певний управлінський вплив, а можуть виникнути незалежно від нього і мають не просто інформаційний, а управлінський характер [20,с.32].

Вивчення законодавства та практики діяльності органів виконавчої влади дозволяє стверджувати, що управлінські відносини, в яких управлінський вплив здійснюється керованим суб'єктом, відносно керуючого суб'єкта, набувають усе більшого значення. Вони дають можливість повніше використовувати потенціал владної вертикалі та сприяють тому, що система органів виконавчої влади є дієвим механізмом. Реординаційні управлінські відносини в системі органів виконавчої влади відрізняються від субординаційних та координаційних управлінських відносин за наступними ознаками:

при субординаційних відносинах ініціатива управлінського впливу йде від керуючого суб’єкта вищого органу влади щодо керованого суб’єкта нижчого, в реординаційних відносинах ініціатором с керований суб’єкт, а при координаційних відносинах сторони виступають як партнери;

там де існують субординаційні відносини, повинні існувати і реординаційні, хоча законодавство не завжди на це чітко вказує. Але реординаційні відносини можуть існувати і самостійно від субординаційних, адже вони не завжди є реакцією на управлінський вплив [20, с.33];

координаційні відносини, на відміну від субординаційних, не пов’язані з реординаційними. Здійснення управлінського впливу в субординаційних відносинах є обов’язком органу виконавчої влади, а в реординаційних - може бути як правом органу, так і його обов'язком. Координаційні відносини можуть виникати як на підставі рівності сторін, так і тоді, коли одна із сторін наділяється державно-владними повноваженнями.

Щоправда, правове регулювання управління персоналом включає в себе не тільки тип відносин організаційної структури, а й характеризується певними принципами та методами, які в основному випливають із форм правового регулювання, характеру управлінської діяльності та управлінського ступеня. Конституційно-правові принципи є основою діяльності органів державної влади, оскільки на цих принципах базується вся робота персоналу щодо здійснення державної політики за певним напрямком та надання послуг громадянам.

Термін „принцип” походить від латинського слова „principum“, що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості. Принципи державного управління - важлива категорія управлінської науки, оскільки вони відображають сутність і реальність процесів управління, підпорядковуючись певним законам [37, с.190]. Принципи - це специфічне поняття, змістом якого є не стільки сама закономірність, відносини, взаємозв'язок, скільки наше знання про них. Вони являють собою результат узагальнення людьми об'єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, необхідно ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності. На практиці принципами управління керуються згідно з політичними, соціально-економічними та культурними умовами, що склалися в суспільстві. Принципи відображають зміст і взаємозв'язки основних елементів системи управління.

В умовах пошуку оптимальної системи органів виконавчої влади проблема визначення принципів державного управління є надзвичайно актуальною. Наукове осмислення і теоретичне обґрунтування принципів державного управління виходить з аналізу суті самого явища. У літературі подано різноманітну кількість таких принципів (А.Файоль - чотирнадцять, Г.Емерсон - дванадцять, Ф.Тейлор - десять, М.Вебер - сім, Л.Урвік - шість тощо) [37, с.192].

Прийняття Конституції України, яка закріпила головні вимоги щодо організації системи органів виконавчої влади та здійснення державного управління, проголошення побудови демократичної, соціальної, правової держави є визначальними чинниками у формуванні принципів державного управління. Обґрунтування принципів державного управління в Україні, їх систематизація і розробка конкретних механізмів втілення є науковою проблемою, яка потребує подальших наукових досліджень.

Атаманчук Г. наголошує, що процес виявлення та обґрунтування принципів державного управління повинен відповідати таким вимогам:

а) відображати не будь-які, а лише найбільш суттєві, головні, об’єктивно необхідні закономірності, відносини і взаємозв'язки державного управління;

б) характеризувати лише сталі закономірності, відносини і взаємозв’язки в державному управлінні;

в) охоплювати переважно такі закономірності, відносини і взаємозв’язки, які притаманні державному управлінню як цілісному соціальному явищу, тобто мають загальний, а не частковий характер;

г) відображати специфіку державного управління, його відмінність від інших видів управління [37, с.192].

Отже, поняття „принцип управління” покликаний спочатку в науковій а згодом і в правовій формі відображати закономірності, що об’єктивно існують у державному управлінні та мають особливе значення для його організації і здійснення.

Принципи державного управління - це фундаментальні істини,
позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління [37,с.192].

Принципи визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління, напрямки й межі прийняття управлінських рішень.

Принципи державного управління повинні:

ґрунтуватися на законах