Всі три групи адміністративних методів застосовуються як окремо, так і
спільно, доповнюючи одна одну. Вони є взаємозамінними, що й зумовлює
можливість їх використання в різноманітних органах виконавчої влади..

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування системи в цілому. Наприклад, діяльність обласного управління освіти і науки визначається не тільки Типовим положенням, але й Законами України „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про вищу освіту”, а також іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, які охоплюють напрямки та завдання діяльності управління.

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і
встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо. Наприклад, положення про Міністерство освіти і науки України, на основі якого розроблене Типове положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, а також Типове положення про відділ освіти районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1999 року № 347).

Структурне регламентування включає організаційні форми управління, які відображають основні елементи і взаємозв’язок внутрішніх структур. Його мета - досягнення необхідної уніфікації форм управління однотипних адміністративних структур Прикладом такої регламентації можуть слугувати положення про управління, відділи, служби органів виконавчої влади. Наприклад, на основі Типового положення розробляється внутрішнє положення про обласне управління освіти і науки; також розпорядження про граничну чисельність працівників управління, на основі якого розробляється організаційна структура та формується штатний розпис управління (до речі, останнє таке розпорядження в межах Івано-Франківської ОДА „про встановлення на 2005 рік граничної чисельності, фонду оплати праці і видатків на утримання обласних та районних державних адміністрацій” № 289 затверджене 17.06.2005. Відповідно до цього розпорядження, структура обласного управління становить 24 штатних одиниці).

Посадове регламентування здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов’язків. На основі розпорядження ОДА № 289 від 17.06.2005 в управлінні розроблено та затверджено штатний розпис, до якого внесено додатково 24 одиницю складу персоналу відповідно до розпорядження № 260 від 07.06.2005 („Про впорядкування структури ОДА”). На основі цих розпоряджень розроблено ряд посадових інструкцій, які визначають основні напрямки роботи, повноваження, права, обов’язки, персоналу управління та кваліфікаційні вимоги до нього.

З точки зору науки, сукупність регламентів повинна охоплювати всі рівні
системи - від первинної ланки (посади державного службовця, служб, управлінь органів виконавчої влади) до найвищих щаблів виконавчої влади; їх побудова й функціонування регламентуються і фіксуються в організаційно-правових документах, які містять правила, норми, положення, що визначають статус органу, його компетенцію, структуру, штатну чисельність і посадовий склад, функціональний зміст діяльності органу в цілому, його структурних підрозділів і працівників, їх права, обов’язки, відповідальність та інші аспекти. До організаційно-правових документів належать положення про орган, положення про структурні підрозділи, положення про колегіальні органи, регламенти роботи управлінського апарату, штатний розпис, посадові інструкції, правила; в інструкціях визначаються місце працівника, його права, відповідальність, умови праці, зв’язки з іншими працівниками та підрозділами, вимоги до працівника. Тому інколи, особливо в зарубіжній практиці, використовується інша, більш точна назва - ”стандарт діяльності”, „регламент роботи”, „функціональний план”.

Економічні методи мають непрямий характер управлінського впливу:
не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів, досить важко
визначити їхній вплив на кінцевий результат. Економічні методи орієнтовані
на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню
економічних засобів та стимулів, що впливають на економічні інтереси
працівників.

Економічні методи управління - це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єкти підприємницької діяльності шляхом запровадження фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнення високих економічних результатів. [37, с.389]

До економічних методів впливу відносять індикативне планування, державне регулювання, грошово-кредитну та фінансову політику, конкурентну політику, вплив на ринкове ціноутворення, податкову політику, економічне стимулювання тощо. Економічні методи ґрунтуються на сировинному та природному потенціалі держав та світовому економічному розвитку. Ефективне використання економічних важелів і стимулів, які визначають зміст кожного конкретного методу, залежить від умов їх застосування. Економічні методи в системі державного управління та державної служби не можуть мати прямого впливу на персонал, оскільки регулюють основним чином ринкові відносини.

Важливими чинниками підвищення ефективності управлінської діяльності за умови їх умілого використання можуть стати соціально-психологічні методи управління - способи і прийоми управлінського впливу, що базуються на використанні об’єктивних наукових положень соціального розвитку і психології. [37, с.411]

Ці методи управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту тощо. Саме тому в науці державного управління соціальні та психологічні методи управління стали основою підвищення ефективності праці державних службовців. Важливе значення при їх застосуванні має формування свідомих зусиль людей, спрямованих на формування організації та особи, створення сприятливого психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічні методи управління тісно пов’язані з теоріями мотивації.

Соціально-психологічні методи прийнято поділяти на такі різновиди: соціальні методи (соціологічних досліджень, соціального прогнозування, соціального планування), які застосовуються для вирішення проблем, пов’язаних з працівниками, їх роллю під час виникнення відхилень від запланованих цілей у виборі напрямів