Практичний аспект правового регулювання - це реальне застосування норми в суспільній практиці. Прийняття будь-якого правового акта має не тільки орієнтуватися на встановлення певних суспільних інтересів, але й враховувати те, наскільки він виконуватиметься носіями інших інтересів.

Предметом правового регулювання управління персоналом постають державно-правові інститути або їх елементи, свідомість, поведінка та діяльність людей, пов'язані із забезпеченням формування і реалізації державного управлінського впливу. [21, с.111-112]

У зв'язку з проведенням в Україні реформування системи органів виконавчої влади зростають вимоги до стану правового регулювання управлінських відносин, в яких перебувають ці органи. Серед них найпоширенішими є так звані субординаційні та координаційні управлінські відносини. Перші базуються на підпорядкуванні одного органу виконавчої влади (посадової особи) іншому та пов'язані з розпорядчим впливом керуючого суб'єкта щодо керованого, а другі є відносинами між органами виконавчої влади, коли вони виступають рівноправними партнерами - як за наявності підпорядкування, так і за його відсутності. [20, с. 32]

Авер’янов В.Б. дає таке визначення субординації: «субординація - це, в найбільш поширеному розумінні, службове підпорядкування молодшого старшому, що базується на правилах службової дисципліни. В юридичній літературі „субординація” - це „вертикальна” взаємодія сторін, коли одна сторона підпорядкована іншій, а також наявні владні повноваження у вищого рівня в системі управління щодо нижчого». [23, с.86]

Підпорядкування (підлеглість) нерозривно пов’язане з владою. Підпорядкованість органів виконавчої влади - це найвища організаційна залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. Наприклад, управління освіти і науки обласної державної адміністрації підпорядковується її голові, а сама обласна державна адміністрація – Кабінету Міністрів України.

У науковій літературі виділяють декілька видів підпорядкування:

загальне підпорядкування, за якого повноваження вищого органу не
орієнтовані на конкретні питання керівництва об'єктом, що перебуває в
такому підпорядкуванні. [23,с.88] Загальним може бути повне підпорядкування без наявності проміжних ланок, коли важелі керівного впливу, що властиві повному підпорядкуванню, стосуються установчих питань, визначення правового статусу, кадрових питань, здійснення контролюючих функцій, отримання звітності, застосування заходів відповідальності, а не орієнтуються на конкретні питання, які територіальні органи вирішують самостійно.

Безпосереднє підпорядкування, яке виражається, насамперед, у відсутності
між суб’єктом і об’єктом управління проміжних ланок. [23,с.88] Проте, безпосереднє підпорядкування має інший зміст, оскільки передбачає значну організаційну та правову залежність об’єкта від суб’єкта управління. Наприклад, безпосереднім є підпорядкування районного відділу освіти обласному управлінню освіти і науки, цьому ж управлінню безпосередньо підпорядковані всі його відділи та структурні підрозділи.

Оперативне підпорядкування означає юридичну залежність одного суб’єкта управлінських відносин від іншого тільки у певних питаннях та не підпорядкованість йому в інших формах. [23,с.89]Оперативне підпорядкування передбачається також у випадках, коли потрібна швидка реакція на питання, що виникають і вимагають втручання вищого чи нижчого органу або за необхідності керівництва поточною роботою органу.

Співпідпорядкування виражається в одночасному підпорядкуванні суб'єкта управління двом і більше вищим органам. [23, с.89] Співпідпорядкування може існувати в межах однієї ієрархічно побудованої підсистеми органів, але не може виходити за її межі, оскільки в такому випадку органи виконавчої влади будуть співпідпорядковуватися лише в межах певних функцій. Окрім того, залежно від того, скільком органам підпорядковується орган виконавчої влади, підпорядкування може бути прямим або подвійним.(по ”вертикалі” та по „горизонталі”). Наприклад, управління освіти і науки в управлінській вертикалі перебуває у подвійному підпорядкуванні: структурно – голові обласної державної адміністрації; галузево – Міністерству освіти і науки України. З точки зору сутності правового регулювання управління персоналом подвійне підпорядкування є можливістю для покращення регулювання субординаційних управлінських відносин в інтересах підвищення ефективності управління персоналом, проте для самого персоналу організації це створює додаткові проблеми, пов’язані з необхідністю звітності щонайменше двом організаціям з вищим статусом, підконтрольності та додаткової відповідальності.

Координація - це взаємодія сторін, які виступають рівноправними учасниками відносин. Координація означає погодження та об’єднання дій з метою найбільш швидкого і найбільш правильного розв’язання завдань з найменшими затратами сил, коштів та матеріальних цінностей. [23, с.89]

Існує два види координації: вертикальна та горизонтальна.

Вертикальна координація - це управлінські відносини, які виникають
між вищим і нижчим органами виконавчої влади. При цьому суб’єкти
зв’язків можуть перебувати в організаційній залежності (один з них підпорядкований іншому), а можуть і не перебувати в ній.

Горизонтальна координація виникає між двома або більше органами,
що перебувають на одному організаційному рівні системи органів.

Існують також інші види координації: узгодження, ієрархічна координація, предметно-технологічна, штабна тощо. Координаційні відносини в управлінні персоналом дають можливість підпорядкованим органам виконавчої влади бути повною мірою самостійними у здійсненні управлінської діяльності, погоджуючи її з координаційним органом. Так, управління освіти і науки можна назвати координаційним органом хоча б тому, що певні напрямки відділів та управлінь міст обласного підпорядкування та районів області куруються спеціалістами обласного управління, окрім того, одним із основних завдань управління світи і науки є координація діяльності навчальних закладів та наукових установ, що