Але крім субординаційних і координаційних управлінських відносин, у системі органів виконавчої влади останнім часом набуває все більшого значення відносно самостійний вид відносин, який не можна віднести ні до першого, ні до другого виду. Особливістю даного виду є те, що для нього характерний управлінський вплив керованого суб’єкта щодо керуючого. Науковці цей вид відносин називають реординаційними. [20, с.32]

Авер’янов В.Б. наводить таке визначення: якщо для субординації характерна наявність владних повноважень у вищого рівня в системі управління відносно нижчого, то це не означає, що у нижчого рівня немає повноважень щодо вищого. Відносини, які можуть виникати в процесі реалізації таких повноважень, є відносинами реординації. [23, с.90]. До того ж реординаційні зв’язки необов’язково є реакцією на певний управлінський вплив, а можуть виникнути незалежно від нього і мають не просто інформаційний, а управлінський характер. [20,с.32]

Вивчення законодавства та практики діяльності органів виконавчої влади дозволяє стверджувати, що управлінські відносини, в яких управлінський вплив здійснюється керованим суб'єктом, відносно керуючого суб'єкта, набувають усе більшого значення. Вони дають можливість повніше використовувати потенціал владної вертикалі та сприяють тому, що система органів виконавчої влади є дієвим механізмом. Реординаційні управлінські відносини в системі органів виконавчої влади відрізняються від субординаційних та координаційних управлінських відносин за наступними ознаками:

при субординаційних відносинах ініціатива управлінського впливу йде від керуючого суб’єкта вищого органу влади щодо керованого суб’єкта нижчого, в реординаційних відносинах ініціатором с керований суб’єкт, а при координаційних відносинах сторони виступають як партнери.

Там, де існують субординаційні відносини, повинні існувати і реординаційні, хоча законодавство не завжди на це чітко вказує. Але реординаційні відносини можуть існувати і самостійно від субординаційних, адже вони не завжди є реакцією на управлінський вплив. [20, с.33]

Координаційні відносини, на відміну від субординаційних, не пов’язані з реординаційними. Здійснення управлінського впливу в субординаційних відносинах є обов’язком органу виконавчої влади, а в реординаційних - може бути як правом органу, так і його обов'язком. Координаційні відносини можуть виникати як на підставі рівності сторін, так і тоді, коли одна із сторін наділяється державно-владними повноваженнями.

Щоправда, правове регулювання управління персоналом включає в себе не тільки тип відносин організаційної структури, а й характеризується певними принципами та методами, які в основному випливають із форм правового регулювання, характеру управлінської діяльності та управлінського ступеня. Конституційно-правові принципи є основою діяльності органів державної влади, оскільки на цих принципах базується вся робота персоналу щодо здійснення державної політики за певним напрямком та надання послуг громадянам.

1.4.1. Конституційно-правові принципи управління персоналом.

Термін „принцип” походить від латинського слова „principum“, що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості. Принципи державного управління - важлива категорія управлінської науки, оскільки вони відображають сутність і реальність процесів управління, підпорядковуючись певним законам. [37, с.190] Принципи - це специфічне поняття, змістом якого є не стільки сама закономірність, відносини, взаємозв'язок, скільки наше знання про них. Вони являють собою результат узагальнення людьми об'єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, необхідно ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності. На практиці принципами управління керуються згідно з політичними, соціально-економічними та культурними умовами, що склалися в суспільстві. Принципи відображають зміст і взаємозв'язки основних елементів системи управління.

В умовах пошуку оптимальної системи органів виконавчої влади проблема визначення принципів державного управління є надзвичайно актуальною. Наукове осмислення і теоретичне обґрунтування принципів державного управління виходить з аналізу суті самого явища. У літературі подано різноманітну кількість таких принципів (А.Файоль - чотирнадцять, Г.Емерсон - дванадцять, Ф.Тейлор - десять, М.Вебер - сім, Л.Урвік - шість тощо). [37, с.192]

Прийняття Конституції України, яка закріпила головні вимоги щодо організації системи органів виконавчої влади та здійснення державного управління, проголошення побудови демократичної, соціальної, правової держави є визначальними чинниками у формуванні принципів державного управління. Обґрунтування принципів державного управління в Україні, їх систематизація і розробка конкретних механізмів втілення є науковою проблемою, яка потребує подальших наукових досліджень.

Атаманчук Г. наголошує, що процес виявлення та обґрунтування принципів державного управління повинен відповідати таким вимогам:

а) відображати не будь-які, а лише найбільш суттєві, головні, об’єктивно необхідні закономірності, відносини і взаємозв'язки державного управління;

б) характеризувати лише сталі закономірності, відносини і взаємозв’язки в державному управлінні;

в) охоплювати переважно такі закономірності, відносини і взаємозв’язки, які притаманні державному управлінню як цілісному соціальному явищу, тобто мають загальний, а не частковий характер;

г) відображати специфіку державного управління, його відмінність від
інших видів управління. [37, с.192]

Отже, поняття „принцип управління” покликаний