Крім організаційної структури в будь-якій структурі існує певна
організаційна культура, тобто певні норми поведінки, стосунків. За визначенням управлінців і практиків, організаційна культура є найбільш стабільним, цементуючим елементом. Організаційна культура - це синтетичне поняття, яке фіксує у свідомості персоналу підприємства спільні для нього відносини, переконання, норми поведінки та цінності. Організаційна культура персоналу управління освіти і науки ОДА визначається переважно морально-етичними нормами, змістом посадових інструкцій та розпорядчим впливом на працівників. Велику роль також відіграють субординаційні, координаційні та реординаційні відносини в управлінні. Для персоналу управління важливо визначити оптимальний діапазон роботи та обсяг повноважень, який персонал фізично може виконувати. [33, с.7-8] Відносини в структурі управління основним чином визначаються стилем управління персоналом, оскільки саме від стилю залежить і характер впливу на процес роботи працівників управління, організаційна культура.

2.2. Вибір стилю управління як засобу гармонізації відносин в організації

Процес управління характеризується відносинами між керівниками та підлеглими. Внутрішня „логіка” виду цих відносин і способу набуття ними конкретних форм, спосіб прийняття рішення і передавання завдань підлеглим називається стилем управління. [60, с. 98]

Стиль управління розглядають у двох аспектах:

керівник може прийняти рішення на користь будь-якого стилю й тим самим визначити спосіб регулювання відносин з підлеглими;

індивідуальний аспект: стиль проявляється в конкретних ситуаціях, які виникають між керівниками та їх підлеглими. Особистість керівника
впливає на стиль управління, вірніше, на його ставлення до управління. Те саме можна сказати й про роль конкретної ситуації та склад колективу.

За вибором певного стилю управління стоїть конкретний характер людини. Стиль управління визначається також суспільством і залежить від поглядів на те, як необхідно регулювати відносини субординації. До незрілої людини, яка принципово не вміє працювати, доцільно застосовувати авторитарний стиль управління. Сучасне розвинене суспільство має демократичний характер, його громадяни беруть участь у державному й корпоративному управлінні. Розвинутий тип людини формується в системі управлінських відносин демократичного суспільства. Основною віссю управління є авторитет. У цьому зв’язку постає питання про джерело його формування. Вчені та керівники визнають важливу роль авторитету, компетентності й чітких критеріїв прийняття рішень для діяльності організації. Змінюється лише основа, на якій ґрунтується авторитет.

Типологія стилів управління є досить широкою. Науковці вважають, що скільки є організацій, стільки існує стилів управління.

Храмов В.О. у книзі „Основи управління персоналом” наводить загальну модель стилів управління - біхевіоральну решітку Блейка-Моутона, яка побудована у двох вимірах: з орієнтацією на людей (турбота про людей) та орієнтацією на завдання (турбота про виробництво). (див. дод. Г) У цій моделі ступінь прояву зазначених параметрів оцінюється від одного до дев’яти балів, тому виокремлюється 81 стиль управління, з яких п’ять є основними: „убоге” управління, авторитарне управління, управління „людиною організації”, управління „заміським клубом”, комбіноване управління. [60, с.36]

Найчастіше в управлінні зустрічаються авторитарний та ліберальний стилі, причому, авторитарний за формою може бути харизматичним, автократичним або бюрократичним.

Авторитарний стиль характеризується такими ознаками:

прийняття рішення, виконання та контроль входять до компетенції кількох людей;

керівник приймає рішення в одноосібному порядку і дає вказівки;

підлеглий беззастережно сприймає вказівки і виконує їх;

керівник контролює виконання своїх вказівок;

підлеглий не має права контролювати начальника;

начальник виступає активною стороною управління, має тотальний контроль над усім персоналом.

Для авторитарного стилю характерні насамперед слухняність, дисципліна, здатність і готовність засвоювати та виконувати свої обов’язки.

Ліберальний стиль характеризується розподілом завдань та управлінських рішень між керівником та підлеглими.

Ознаки ліберального стилю:

чітке міжособистісне розмежування функцій щодо прийняття
рішень, їх виконання та контроль;

підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень;

контроль перетворюється на самоконтроль, орієнтований на
виконання завдання;

підлеглі мають право контролювати дії начальника.

При ліберальному стилі начальник і підлеглі стають співпрацівниками, працюють над одним завданням спільно; персонал має можливості саморозвитку та самореалізації.

Зі стилем управління пов’язані певні організаційні особливості. За авторитарного стилю процес пошуку рішення суворо централізований, а розпорядження спрямовані згори вниз. Ліберальний стиль передбачає більшу децентралізацію, рішення приймаються на відповідному рівні, обминаючи багато інстанцій.

Критерієм ефективності певного стилю управління є його вплив на працелюбність і продуктивність, робочу атмосферу.

Стиль управління визначається багатьма факторами. Безпосередньо на його формування впливають особистість керівника, його погляди та цінності. Зрозуміло, що тим, хто схильний до авантюризму, рекомендувати ліберальний стиль можна лише умовно. Варто також враховувати склад колективу та психологічні особливості працівників. Ті, хто звик до авторитарного управління, не можуть одразу „перебудуватися” на ліберальний стиль, який передбачає відмову від відповідальності з їхнього боку. Те саме стосується й авторитарного стилю, у якому з самого початку запрограмовані конфлікти. Крім того, конкретна ситуація чи постановка незвичного завдання може потребувати нетрадиційної поведінки, яка абсолютно відрізняється від обраного стилю управління. Тому потрібно застосовувати різні стилі управління залежно від змісту і характеру завдань та управлінських ситуацій, які складаються в процесі роботи.

„Оптимальний” стиль управління можливий лише за умови гармонійного поєднання та взаємодії принципів, прийнятих в організації, стилю управління та адекватної конкретній ситуації організаційної поведінки керівництва. Практика доводить, що найбільш оптимальним в управлінні персоналом є комбінований стиль, який характеризується високою продуктивністю та активністю персоналу, атмосферою довіри, взаємоповаги, доброзичливого співробітництва. Доцільно зауважити, що у службовців на