Слід підкреслити, що в чинних нормативних актах занадто багато загальних закликів, гасел і декларацій. Головне ж не в тому, щоб закликати до посилення і поглиблення діяльності. Варто визначити, яким шляхом домогтися цього поглиблення. Серйозним недоліком в діяльності ОВС є також видання великої кількості нормативних актів. Замість одного-двох документів видається багато таких, що регламентують діяльність не служби в цілому, а лише окремих її частини. З іншого боку, при величезній кількості нормативних актів немає деяких документів, у яких органи внутрішніх відчувають гостру необхідність. Ці недоліки, значною мірою, обумовлені тим, що донедавна в органах внутрішніх справ не було необхідної плановості та координації в нормотворчій діяльності.

В ОВС необхідно здійснювати поточне і перспективне планування нормотворчої діяльності, координувати діяльність галузевих служб з розробки нормативних актів, що мають комплексний характер. На самому високому рівні необхідно залучати провідних науковців і найкращих аналітиків до безпосередньої участі в розробці таких актів, а також у здійсненні контролю за якістю нормотворчої діяльності.

У справі підвищення якості управлінських рішень велике значення має вироблення типових рекомендацій для аналогічних, циклічних ситуацій. Наприклад, чергові органи внутрішніх справ установлюються спеціально розробленими уніфікованими планами й інструкціями про дії в особливих умовах.

З метою вивчення і впровадження передового досвіду необхідно розширювати практику соціологічних досліджень, експериментальної перевірки нових форм і методів роботи, для чого треба створювати базові, зразково-показові органи і служби.

Необхідно постійно удосконалювати систему форм і методів оперативно-службової діяльності, упровадження в практику найбільш ефективних з них, а також наукових рекомендацій і технічних досягнень, розробляти зведені поточні і перспективні плани роботи органів внутрішніх справ з вивчення та узагальнення передового досвіду і з проведення експериментів. Слід створити дієвий механізм надання методичної і практичної допомоги з боку вищих навчальних закладів системи МВС іншим органам і підрозділам внутрішніх справ у вигляді видання методичних рекомендацій, оглядів, посібників з позитивної практики роботи органів внутрішніх справ.

Управлінське рішення в органах внутрішніх справ завжди, і особливо в надзвичайних умовах, має директивний, владний характер і є обов’язковим для виконання всіма особами, яким воно адресується. Управлінське рішення в ОВС приймається в одноособовому порядку навіть тоді, якщо воно колегіально обговорювалося. Управлінське рішення встановлює обов’язкові правила поведінки, що регулюють окремі управлінські відносини; управлінське рішення може стосуватись як всього колективу так і окремих його членів. При прийнятті управлінського рішення необхідно застосовувати науковий підхід. Управлінське рішення приймається у встановленому процедурному порядку, який регламентується відповідними нормативними актами. «Важливою особливістю будь-якого процесу прийняття управлінських рішень, що виражає його загальні ознаки, є те, що він являє собою загальний вид управлінської праці, «головну загальну та необхідну функцію управління».

Підкреслимо, що управлінське рішення в тій або іншій мірі завжди містить пропозиції, які практика може не підтвердити, тому що не існує і не може існувати так званих ідеальних або абсолютних управлінських рішень, а достатньо обумовленими можуть вважатися такі рішення, які не відображають окремих деталей події, але правильно фіксують їх загальну направленість і переважні тенденції, залишаючи свободу дій для безпосередніх виконавців.

У роботі ОВС часто виникають ситуації, коли необхідно виконувати завдання в умовах постійних і різких змін оперативно-службової обстановки. Інколи такі ситуації бувають настільки складними, що їх завчасно неможливо передбачити навіть найретельніше розробленими планами. Виходячи з умов, які склалися, керівник ОВС має у такій ситуації виявляти ініціативу, вносити в типові плани необхідні корективи в залежності від обставин. Отже, управління органом має бути не тільки оперативним, а й гнучким і безперервним. Під безперервністю при цьому розуміється стійкість й живучість системи управління, постійне знання керівником оперативної обстановки та можливість впливати на неї, тому що порушення цієї вимоги неможливо в умовах, коли обстановка набуває загрозливого характеру.

Таким чином, управлінське рішення – це усвідомлений акт організаційної діяльності ОВС, пов’язаний з вибором мети, шляхів і способів її досягнення. Рішення – це та основна форма управлінської діяльності, в якій полягає зміст праці керівника. Однак це не означає, що робота менеджера зводиться виключно до збору інформації, її перероблення, генерування ідей і вибору варіантів рішення.

Управлінське рішення – це сукупність результатів творчого процесу суб’єкта і дій колективу як об’єкта управління з розв’язання конкретної ситуації, яка виникла в зв’язку з функціонуванням даної організації як системи.

Важливою передумовою підвищення ефективності управлінських рішень, що здійснюються, є визначення складу показників, які контролюються, у ході виконання рішень, результативності їх реалізації.

Рішення, як правило, приймається самим керівником на основі принципу єдиноначальності, але не можна при цьому забувати і про значення колегіальності, що є перевіреним засобом вироблення найбільш правильних і обґрунтованих рішень. Ці два принципи нерозривно пов’язані і не суперечать один одному. Якщо в єдиноначальних органах управління діє принцип персональної відповідальності за виконання прийнятого рішення, то в органах, що працюють на основі колегіальності, до ухвалення рішення застосовуються обговорення і підготовка рішень широким колом осіб. Від цих принципів у практиці зустрічаються відступи. Якщо права єдиноначальника одержує людина негнучка і страждаюча при цьому нездоровим честолюбством, вона бачить лише одну сторону єдиноначальності, що дозволяє йому командувати. Тим самим вона вільно чи мимоволі