3. Венчурні капіталісти є активними інвесторами, тоб-то вони не залишають компанію після надання їй фінансо-вих ресурсів, а беруть активну участь в управлінні нею, за-безпечуючи корисними діловими порадами та необхідни-ми зв'язками з фінансовими та бізнесовими структурами. Це дає змогу постійно контролювати ринкову кон'юнкту-ру, значно знижуючи ризик втрати доходів.

4. Венчурні капіталісти виходять із складу проінвестованої ними компанії шляхом продажу належного їм паке-та акцій у час досягнення ними такої вартості, яка б свід-чила про перетворення компанії-початківця на компанію, спроможну розвиватися самостійно. Тобто доходами вен-чурної фірми є різниця між початковою ціною акцій під-приємства та її величиною на завершальному етапі інвес-тицій. Це забезпечує особисту мотивацію для венчурного інвестора в якісному зростанні підтриманих ним підпри-ємств.

Отже, фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії з боку «венчура» (на страх і ризик власників капіталу), тобто інвестори дуже ризикують і в разі невдачі базової ідеї втрачають значні ресурси.

Однак венчурні фірми ретельно відбирають проекти, 1 які вони фінансуватимуть. Так, у США з десятків тисяч кваліфіковано підготовлених проектів, що подаються у венчурні фонди, до подальшого розгляду приймають лише ; одиниці. Водночас за позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і, багаторазово скуповують свої вкладення. За словами одного із найуспішніших венчурних капіталістів США Тіма Дрейпера, проінвестована ним комерціалізація САD/САМ, технології російського ученого Вайсберга, на основі якої було створено компанію Раramentric Technology, дала змогу отримати дохід після виходу з цієї компанії у 175 разів більший за зроблені інвестиції (до 2 млн. дол.). Капіталіза-ція цієї компанії наприкінці 2004 р. становила понад 3 млрд. дол.

За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкла-дений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбача-лося; 30% — дають невеликий прибуток; 30% — протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти.

У США існує понад 1,5 млн. венчурних компаній. До того ж високими є темпи виникнення нових фірм і ліквіда-ції неефективних. У загальній кількості реципієнтів вен-чурного капіталу США надзвичайно висока частка високотехнологічних галузей (комп'ютери, програмне забезпе-чення, біотехнології, екологічні та медичні технології). Так, у 1998 р. ці галузі отримали 78% всіх інвестицій, зав-дяки чому в 2000 р. частка високих технологій у ВВП і США становила 15—20%, а виробництво інформаційних К технологій стало потужною галуззю американської промисловості. Величина венчурних інвестицій на душу населення в США у 2000 р. — 218 дол.; у Канаді — в ЗО разів , менша. За оцінками експертів Національної академії СІЛА, Європа поступається за темпами оновлення вироб-ничих процесів США в 2 рази, а Японія — в 3 рази.

Кожна держава на певному етапі свого розвитку, зрозу-мівши переваги малого підприємництва в галузі впрова-дження нових технологій, стала активно заохочувати чис-ленні венчурні проекти. Наприклад, у 70—80-ті роки XX ст. у США підприємливі люди масово ідуть у самостій-ний бізнес. Тому в США у 1980 р. було прийнято закон про стимулювання інвестицій у малий бізнес, який дозволив публічні емісії акцій фондів венчурного капіталу у формі партнерства, що обмежувало їх фінансові можливості. Венчурний капітал став акумулювати джерела нетради-ційних фінансових інститутів — пенсійних і взаємних фондів, які також виявили інтерес до вкладення капіталів У венчурні компанії. Усе це сприяло не тільки прискорен-ню процесу «зростання» ідей і капіталу, а й створенню ринків збуту нової продукції, інвестиції у виробництво якої живлять ринок цінних паперів.

Прийняття низки законодавчих актів щодо підтримки венчурного підприємництва сприяло також пожвавленню кон’юнктури первинної емісії (випуску) акцій венчурних підприємств. Фонди венчурного капіталу у СИГА мають пільги — зниження ставки оподаткування на доходи цих фондів від операцій із цінними паперами. Це, в свою чергу, збільшило обсяг коштів, вкладених в інноваційні проекти. Основними причинами бурхливого розвитку венчурного фінансування у США в останні десятиліття XX ст. є перед-усім високий розвиток фондових ринків, значне фінансу-вання наукових досліджень університетів США держав-ними та приватними секторами, які достатньо мобільні, орієнтовані на конкуренцію і мають високу мотивацію до комерціалізації своїх наукових розробок.

Венчурне фінансування є невід'ємною частиною технопарків, технополісів та інкубаторів.

Першим вітчизняним фондом венчурного капіталу є фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив інвести-ції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США. У 1994 р. в Україні почав свою роботу Westеrn NIS Еnterprise Fund (з капіталом 150 млн. дол. США), а в 1998 р. — Вlack Sеа Fund (входить до складу компанії з управління активами Global Finance), загаль-ний капітал якого становить майже 60 млн. дол. США. У цьому ж році було створено компанію Euroventures Ukraine (з капіталом ЗО млн. дол. США), яка розпочала свою ро-боту в 1999 р. Велика частка фінансування названими фондами (за винятком Westеrn NIS Еnterprise Fund) здій-снюється за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку.

Найактивніше діє в Україні фонд Westеrn NIS Еnterprise Fund. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові малих і