Зміна коефіцієнта за рахунок зміни А2 | 0,204 | -0,903 | 0,142

Зміна коефіцієнта за рахунок зміни П1 | -1,319 | 0,091 | 0,148

Поглянемо на вплив факторів на коефіцієнт загальної платоспроможності (таблиця 3.20).

Таблиця 3.20 - Факторний аналіз коефіцієнта загальної платоспроможності  |

За 2005 р. | За 2006 р. | За 2007 р.

На поч. пер. | 7,555 | 4,975 | 4,741

На кін. пер. | 4,975 | 4,741 | 5,331

Загальна зміна коефіцієнта | -2,580 | -0,234 | 0,590

Зміна коефіцієнта за рахунок зміни А1 | 0,695 | -0,405 | -0,029

Зміна коефіцієнта за рахунок зміни А2 | 0,204 | -0,903 | 0,142

Зміна коефіцієнта за рахунок зміни А3 | -0,102 | 0,481 | -0,324

Зміна коефіцієнта за рахунок зміни П1 | -3,377 | 0,592 | 0,801

Якщо подивитись на вплив факторів на зміну коефіцієнта загальної платоспроможності найбільший вплив зробила зміна найбільш строкових пасивів. Зокрема, збільшення кредиторської заборгованості протягом 2005 року спричинило зменшення коефіцієнта загальної платоспроможності на 3,38. Протягом 2006 року зменшення кредиторських зобов’язань та збільшення запасів спричинило збільшення коефіцієнта загальної платоспроможності на 0,6 та 0,5 відповідно. Даний вплив був знівельований зменшенням дебіторської заборгованості та грошових коштів, що спричинило зменшення коефіцієнта на 0,9 та 0,4 відповідно. На зростання даного коефіцієнта протягом 2007 року найбільший вплив спричинило погашення кредиторської заборгованості.

Отже, проаналізувавши показники платоспроможності можна зробити висновок, що дане підприємство є досить платоспроможне. Хоча, існує дефіцит високоліквідних активів, і водночас надлишок активів, що швидко та повільно реалізуються. Тому підприємству необхідно спрямувати зусилля на генерацію грошових потоків, достатніх для абсолютної платоспроможності та вивільнення коштів з активів, що повільно реалізуються з метою прискорення виробничого циклу та оптимізації платоспроможності та прибутковості.

4 Оцінка можливих резервів оптимізації рівня платоспроможності підприємства

4.1 Напрямки оптимізації платоспроможності підприємства

Забезпечення постійної платоспроможності підприємства здійснюється за рахунок підтримки необхідного рівня ліквідності активів. Ця задача вирішується в першу чергу за рахунок ефективного управління залишками грошових активів та їх еквівалентів. Однак в процесі вирішення цієї задачі потрібно враховувати, що надлишок грошових активів, забезпечуючи високий рівень платоспроможності підприємства, втрачають свою вартість під впливом фактора часу і інфляції. Тому задача підтримки достатнього рівня платоспроможності відноситься до числа оптимальних, в процесі вирішення якої повинні враховуватись різноманітні інтереси підприємства. Необхідна платоспроможність підприємства забезпечується також високим рівнем ліквідності готової продукції, дебіторської заборгованості, короткострокових фінансових вкладень і інших видів операційних активів.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів.

Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника. Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1) обсягу реалізованої продукції;

2) ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань.

1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?

2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має намір досягти?

3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність — на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

Існують і інші методи підвищення вхідних грошових потоків. Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства.

Ця група заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та