Дипломна робота

на тему

„Декоративні серветки за народними мотивами художньої вишивки Покуття”

План

Вступ. Обгрунтування та актуальність теми

Розділ І. Історичні витоки вишивання у розвитку ДПМ.

Історико-етнографічні передумови давньоукраїнських строїв Покуття

ХІХ ст.

Художня вишивка Покуття ХІХ – поч. ХХст.

Розділ ІІ. Творчий пошук композиції та обґрунтування теми

Художні особливості формотворення декоративних виробів.

Декор, колорит, техніки виконання.

Розділ ІІІ. Художньо-технологічні особливості виготовлення виробів.

Матеріали, інструменти та обладнання.

Обробка країв деталей виробів.

Охорона праці та техніка безпеки.

Висновок.

Список використаних джерел.

Додатки

Вступ. Обгрунтування та актуальність теми.

Вишивання – невід’ємна складова декоративно – прикладного мистецтва, одна із конструктивних ланок української національної духовності, морально – етичної, матеріальної культури, що і є визначальним у значенні даної дисципліни при підготовці фахівців ДПМ.

Вишивання – предмет навчальної дисципліни, що розкриває в своїй основі такі проблеми:

1) Вивчення методики та техніки швів художнього вишивання;

Вивчення технічних, фактурних, візуальних особливостей технік художнього вишивання та їх художньо – виражальних можливостей у матеріалізації орнаментальних, тематичних композицій.

Кінець ХХ століття – початок ХХІ століття – період, характерний появою науково обґрунтованих досліджень в галузі зародження, розвитку, суспільної значимості вишивання в контексті історичного розвою, еволюції буття української нації, взаємозв’язку із вишивальним мистецтвом інших народів.

Вишивання є складова ДПМ. Базуючись на глибинних наукових дослідженнях Р.Захарчук-Чугай, Т.Кара-Васильєвої, А.Кульчицької, Ю.Мельничука, сконцентрованих теоретичних описах матеріалів практики художнього вишивання: технології і техніки художнього вишивання.

Вивчення вишивок в народному одязі засвоєні в класифікації та групуванні швів в авторській інтерпретації, базовою основою якої є техніка виконання швів, їх зовнішньо-структурні та асоціативні ознаки. Підготовка спеціаліста – фахівця, пропонується проектна, практична, теоретична частини роботи, що володіє значенням специфіки пошукових засобів, шляхами методів розвитку мистецтва, культури, вносячи особистий доробок у контексті національного самозбереження.

Навчальний предмет вишивання відноситься до фахових дисциплін. Він тісно пов’язаний із основами композиції, кольорознавством, спец композицією, проектною графікою, конструюванням та моделюванням одягу.

Ця навчальна дисципліна фундаментального циклу і є визначальною у формуванні фахових кваліфікаційних знань і вмінь в декорі одягових виробів, виготовленні мистецьких творів інтер’єрного, релігійного, обрядового призначення.

Враховуючи входження України в європейський освітній простір, прилученні до Болонської конвенції, на кафедрі передбачено вивчення матеріалу навчальної дисципліни. Засвоєння технології та технік художнього вишивання рекомендується змістовими модулями з урахуванням наступності, послідовності, складності, узагальнення, порівняння аналізу та взаємозв’язку технології та техніки виконання швів художнього вишивання.

Кваліфіковано виконувати твори ДПМ потрібно, передаючи їх зміст, семантику, символіку, інші художньо-виражальні засоби техніками художнього вишивання.

Виховувати в собі внутрішню діяльну потребу матеріалізувати власне духовне надбання, фахові знання в особистій творчості, праці у різних суспільних сферах для розвою матеріальних благ, культури, мистецтва України.

Розуміння необхідності збереження культури свого народу, традиційного народного

мистецтва в період демократизації нашого суспільства стає явним і очевидно неминучим.

У контексті відродження і розвитку традицій українського народу мистецтву вишивання належить одна з пріоритетних ролей, оскільки вишивка є давнім і вічно молодим мистецтвом, візитною карткою українського народу. В синтезі з іншими видами ДПМ вишивка є часткою української народної традиції, національний культурний образ якої, за словами М.Жулинського, є унікальним явищем світової цивілізації.

Термін „вишивка” акумулює в собі подвійне значення – вишивка у вузькому розумінні і вишивка у широкому розумінні. Вишивка у вузькому розумінні – декорована тканина, шкіра, повсть засобами вишивання в нашій країні, перспективі її розвитку.

Багаті традиції народної вишивки, мистецький досвід, тривала праця вітчизняних науковців дають підстави з’ясувати стан дослідження вишивання в нашій країні, а також передбачити перспективу її розвитку.

Брак дослідників з питань українських вишивок був очевидним. Мистецтвознавці цікавилися переважно лише архітектурою, малярством, скульптурою чи музикою, справу народного мистецтва залишали етнографам.

Почин до дослідження народного мистецтва дали у 1870-х роках професор Хведір Вовк, Олена Косач-Пчілка, та професор Микола Сумцов.

З’явилися дослідження Миколи Біляшівського, доктора Мирона Кордуби, Данила і Вадима Щербаківських, доктора Володимира Січинського, доктора Володимира Завозецького, Степана Таранушенка, Ірини Гургули, Віри Свєнціцької, Савини Сидорович.

На території сучасних земель України матеріальним підтвердженням є археологічні знахідки з розкопок курганів, які засвідчують про виникнення вишивки та еволюцію вишивального мистецтва від часів неоліту. В цьому ми завдячуємо титанічній праці таких дослідників, як Ірині Гургулі, Раїсі Захарчук-Чугай, Тетяні Кара-Васильєвій, Майї Білан, Галині Стельмащук, Якиму Запаско, Павлу Жовтовському, Людмилі Кравчук, Зінаїді Васиній, Юрію Мельничуку, Анні Кульчицькій, Тамарі Ніколаєві. Їхні наукові праці дають змогу в комплексі прослідковувати історичні, художні та технологічні особливості вишивання.

Розділ І. Історичні витоки вишивання.

Вишивка виникла в глибині віків. Розкопи скіфських курганів дають матеріальне підтвердження про декоративне оздоблення одягу вишивкою, що є незаперечним доказом побутування вишивки в цей період. Одяг сарматів багатих жінок (курган Сватова Лучка, І ст.до н.е.; курган Соколова Могила,І ст. до н.е.) .

Доктор мистецтвознавства Т.Кара-Васильєва аргументує, що вишивка, як вид мистецтва, розвивалась у дохристиянський період (курган Мартинівський Скарб,VIст. до н.е.). Саме тоді сформувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків. Вишитий узор набував логічної сили і виконувався в суворо визначених місцях – навколо шиї, на грудях, на подолі.

Вишивка була поширена на відомих начільних пов’язках, стрічках, поясах, плащах, вишитих золотими нитками по шовку у Х-ХІ ст.

Х-ХІІІ ст..- історичний період формування унікальної традиції в декоративному мистецтві Галичини. Вишивкою оздоблювали