Вишивка – історико-художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу.

Саме використання вишивального мистецтва (декору вишивкою) з його орнаментальними символами, семантикою, своєрідним синтезом технік вишивання, що за своєю природою акумулюють в собі символи природи

( природотворчу знаковість) ,є шляхом до національного духовного самозбереження.

І.І1.1. Історико-етнографічні передумови давньоукраїнських строїв Покуття.

До складу історико-етнографічного регіону Покуття входять такі райони Івано-Франківської області: Городенківський, Коломийський, Снятинський, Тисменицький, Тлумацький, більшість Богородчанського, Надвірнянського та окремих поселень Галицького, Косівського районів.

Попри всі випробування історичних подій, покутями зберегли свій народний традиційний стрій. Як і в інших локальних осередках розвою вишивки, покутями використовували тканини домашнього виробництва, лляне та конопляне полотно, бите сукно на верхній одяг.

Жіночий покутський стрій включав два типи сорочок: перекидну і уставкову. Вишивка покутських сорочок – різноманітна. На Снятинщині – монохромна – білими нитками. На Городенківщині – червоно-бордова з додаванням зелених, жовтих, синіх. На Коломийщині (с.Корич) вишивали червоними і чорними кольорами. Техніки були різноманітними: низинка, хрестик, об’ємні рельєфні шви. Здебільшого сорочки вишивали у поєднанні різноманітних технік.

Основною складовою частиною весільного вбрання молодої, як і скрізь на Україні, була додільна (довга) без підточки сорочка, яку на Коломийщині вишивали по низу. На Городенківщині весільну додільну уставкову сорочку (так звану рукавянку) пишно оздоблювали вздовж всього рукава, як і на Буковині і Західному Поділлі.

Сорочки виготовлялися переважно з трьох, часом двох, і лише подекуди з чотирьох полотнищ - в залежності від ширини домотканого полотна. Взагалі вони бувають 3-х типів: тунікоподібні, з уставками і кокеткою. Також сорочки були з вставками, зборками спереду і з боків біля коміру, але ширшими, ніж у чоловіків рукавами. Другий варіант, який часто називали карпатським, мав суцільні рукава, де створювали бічні краї, горловини. Рукава таких сорочок були пишнішими, просторими донизу в півтори пілки, досягаючи таким чином 35-37 см завширшки. Подекуди існувала сорочка похідна на два окремі елементи. Верхня її частина коротка – до пояса з суцільними рукавами – називалася опріччям, а нижня у вигляді прямої спідниці на поясному шнуркові. Їх довжина була різною: від 125см до 150 см. Більш короткі сорочки носили щоденно. Комір оформлявся двома способами: на сорочках з вставками – вузькою обшивкою, під яку збирали зборки, а на сорочках із суцільними рукавами – притримкою з нитки або шнурка, які стягували широку горловину в зборки. По краях обшивки пришивали дві повітряні петельки, крізь які просовували шнурок з китичками на кінцях і пов’язували його вузлом. В іншому випадку – зав’язками коміра служили краї основного шнурка.

Грудний розріз у сорочках з вставками був глибшим, але значно коротшим від чоловічого.

У жіночих сорочках, подібно і в чоловічих, переважали рукава, відкриті біля кисті, нічим не притримувані. А з ХVI ст.. у святкових сорочках з пишними суцільними рукавами почали виникати шлярки – призбирані шнурком вузькі (3-5 см) оборки – манжети, а згодом, переважно у містах, - вузькі круглі манжети – чохлі.

Довжина сорочок завжди була 50-60 см, чи коротшою. Широкі прості рукава призбирували у верхній частині. Зборки утворювали біля коміра, і вони спускалися до верху рук; при вставках їх розташовували у двох місцях; біля коміра, коли збиралася вставка, і в місцях пришивання рукава до вставки на плечі. М’яка округла форма плеча й суцільні рукава – характерні українським жіночим сорочкам. Їх шили з полотна різної якості, основним декором яких була вишивка. На жіночих сорочках вишивка була багатшою і щодо прийомів, технік вишивання. Їх дуже часто оздоблювали мережками і гладдю білими нитками. Досить популярним було вишивання швів кольоровими нитками й обшивання кантом коміра, а іноді й країв рукавів.

1.2. Художня вишивка Покуття

ХІХ – поч. ХХ ст. - доба найбільшого розвитку народної вишивки Покуття. Вона характеризується високим художнім рівнем, різновидністю орнаментально – колористичного рішення, особливим колоритом і виконанням різних технік поверхневих швів.

За різновидами орнаментального вирішення вишивки Покуття можна поділити на геометричну, рослинну, зооморфну та антропоморфну.

Найпростіший геометричний орнамент утворюється із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній, їх пересічення, комбіновані розміщення створювали як прості, так і складні геометричні форми.

Серед численних простих геометричних мотивів одним з провідних виступав квадрат. Є безліч різних варіантів його заповнення, обрамлення.

Квадрати окреслюються лініями, зубцями, цяточками. З часом удосконалювалась побудова орнаменту у формі квадрата з розеткою – „зіркою”. Такі елементи відіграють провідну роль в орнаменті Покуття. Але найширшого застосування у вишивці зазнав ромб. Окреслення контурів ромбів є різноманітним. Основні з них – ромби з рядами виступаючих зубчиків. Найчастіше вони вишиті в ряд, стикаючись один з одним, утворюючи так звані „ромбові віночки”.

Значне місце в геометричному орнаменті займають розетки – хрестоподібні мотиви. Взагалі вишивка хрестів, хрестоподібних фігур була характерною для Покуття. Хрести вишивали чорними або кольоровими нитками з чорним обводом у поєднанні з різними геометричними та рослинними мотивами. Хрести з жовто-червоною серединою вишивали у селах Снятинського району. Окрім цього на Снятинщині часто використовувались пташині мотиви. Про це свідчать зразки вишивок із сіл Белелуя, Видинів, Джурів. Візерунки з птахами завжди поєднувалися з рослинним орнаментом.

У Тлумацькому районі, на відміну від Снятинського, збереглися, мабуть, і найдавніші мотиви, і найдавніші поєднання кольорів. Орнаменти виконувалися здебільшого чорною ниткою. Більшість візерунків виконано