Добра теоретична підготовка і досвід практичної роботи є передумовою того, щоб менеджер володів:

мистецтвом керівництва, навичками роботи з людьми;

політичною культурою;

комплексним системним підходом до роботи;

здібністю генерувати ідеї, трансформувати їх у практичній дії;

творчою уявою, сучасним економічним мисленням;

комп'ютерною грамотністю;

правильним стилем життя роботи, культурою спілкування;

іноземними мовами, насамперед англійською.

У процесі професійної діяльності і постійного самовдосконалення менеджер розвивав управлінські уміння. Ефективний менеджер повинен вміти:

мислити масштабно, вирішувати стратегічні проблеми;

оперативно приймати і реалізовувати нестандартні рішення;

спрацьовуватися з людьми і мотивувати їх до високопродуктивної праці, вести за собою очолюваний колектив;

об'єктивно підбирати, оцінювати; розставляти кадри;

забезпечувати самоорганізацію трудового колективу, створювати сприятливий психологічний мікроклімат;

орієнтуватися в людях, розуміти їх характери, здібності і психологічний стан;

встановлювати ділові відносини з іншими керівниками;

володіти собою в будь-якій ситуації;

вміти вести розмову, бути красномовним, виразно, переконливо, аргументовано проводити переговори, мати почуття гумору.

Перераховані основні вимоги до умінь менеджера є трансформованими знаннями, які втілюються при здійсненні конкретних управлінських операцій: правильно планувати роботу, аналізувати ситуацію, проводити нараду, видавати розпорядження та ін.

У свою чергу уміння, доведені до рівня автоматизму (частково існують на підсвідомому рівні), називаються навичками. Навички забезпечують ефективність типових, часто повторюваних дій і знаходять свій виразу веденні ділових переговорів з контрагентами, спілкуванні з підлеглими, користуванні комп'ютерною технікою та ін. Досвідчений керівник відрізняється під початківця саме наявністю та ступенем розвитку навичок.

На практиці ефективність управлінської діяльності залежить, з одного боку, від досвіду і якості менеджера, а з іншого – від його здібностей. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн стверджував, що в процесі реалізації якихось здібностей набуваються знання, уміння та навички. Отже, розвинуті здібності є обов'язковою рисою сучасного менеджера. Здібності і це індивідуально-психологічні особливості індивіда, його потенціал, що є умовою успішного виконання завдань.

2.2 Успішний менеджер-прагматик

Сучасні успішні менеджери-прагматики постійно зайняті роботою. Спостереження за діяльністю менеджерів підтверджують факт, що вони працюють завзято і самовіддано. Особисті якості кожного з них – основна передумова гарних результатів у його роботі. На рис. 1 показані необхідні основні якості і фактори, які впливають як на них, так і на виконані менеджером дії.

Найчастіше сучасні організації функціонують як мінімум на трьох рівнях.

Стратегічним рівнем займаються найвищі керівники, які відповідають за функціонування усієї організації. Від їхніх здібностей і ефективності роботи найбільше залежить її успішність. Ці керівники відповідають за прийняття рішень, важливих для всієї організації і для її основних підрозділів. Це стосується не тільки диверсифікованих корпоративних організацій, а й середніх за розміром підприємств, і навіть деяких невеликих організацій. Їхні керівники концентрують свою увагу на плануванні майбутнього розвитку, на постановці цілей, визначенні курсу дій, правилах і процедурах їхнього виконання.

Керівники найвищого рівня – це президенти (виконавчі директори) і віце-президенти організації, які відповідають за виробництво, продаж, постачання, фінанси, людські ресурси і рекламу.

Найбільшу частину від загальної кількості управлінського персоналу організації становлять менеджери середнього рівня. Вони координують види виробничої діяльності, налагоджують зв'язки між виробниками і споживачами. Їхня робота спеціалізується в окремих напрямках (функціях): виробничому, плановому, технологічному, інноваційному тощо. При цьому вони не тільки збирають інформацію від нижніх ланок, а й аналізують її і готують пропозиції для вищої ланки управління.

Керівники середнього рівня очолюють цехи або відділи. Вони повинні так організувати їхню роботу, щоб досягти мети організації, а її політика перетворювалася б у практику, щоб підбирати і зберігати хороших спеціалістів. В основному ці менеджери відповідають за керівництво щоденною діяльністю своїх підрозділів, несуть відповідальність насамперед за продуктивність і ефективність, які вони контролюють, операцій. Ефективність означає здатність якісно виконати роботу з мінімальними втратами матеріалів і часу. Менеджерів цього рівня найчастіше звільняють за їхню нездатність досягти запланованих результатів.

Упродовж робочого дня ці керівники, по-перше, планують і розподіляють роботу наступний день або тиждень; по-друге, здійснюють зв'язок між виробничим персоналом і керівництвом вищого рівня; по-третє, приймають щоденні рішення забезпечення рентабельності виробничих для забезпечення рентабельності виробничих і інших операцій; по-четверте, це особливо важливо, керують іншими людьми, керівниками нижчого рівня або (у невеликих організаціях) звичайними робітниками.

Низовий рівень керівників в організації – це діяльність посадових осіб, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Тут функції планування й організації реалізуються в діях керівника, який стимулює і спрямовує діяльність своїх підлеглих. Типові назви посад на цьому рівні: майстер, бригадир, начальник групи, керівник невеликої робочої групи й інші. На жаль, найвище керівництво, найчастіше переконане у винятковій важливості своїх справ, не приділяє належної уваги серйозним проблемам керівників нижчого рівня. Йдеться про порівняно невисоку зарплату, щоденне перевантаження, відсутність потрібних повноважень, іноді слабку професійну підготовку виконавців тощо.

2.3 Чинники менеджерської діяльності та їх застосування в сучасній організації.

Фундаментальні зміни в суспільстві змінили діяльність господарського керівника (менеджера). На неї впливають такі дестимулюючі чинники: кризові явища в економічній, соціальній і техніко-технологічній сферах суспільства й на підприємствах; розрив старих виробничо-господарських зв'язків; невизначеність напрямів майбутнього розвитку національної економіки і кожної організації зокрема; ерозія традиційних цінностей і відносин; кількісне зростання та якісне ускладнення проблем за дефіциту засобів їх вирішення, руйнування традиційної ієрархії управління; неефективність методів управління, створених адміністративно-командною системою; анахронічний спосіб мислення працівників та ін.

Серед стимулюючих чинників — широке поле діяльності і вияву ініціативи; конкуренція товарів, послуг, ідей; можливість оволодіння сучасним менеджментом; відсутність економічного диктату з боку органів політичної влади.

Сила впливу стимулюючих і дестимулюючих чинників середовища, у якому функціонує нинішній вітчизняний керівник виробництва, значною мірою залежить