Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Інститут природничих наук

Кафедра філософії

Курсова робота

з філософії на тему:

Динаміка наукового знання

Виконала

аспірантка І року навчання

Волосянко М. Г.

Івано-Франківськ

2006

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................ 3

1. Пізнання:..................................................................................................................... 5

1.1. Поняття пізнання; рівні і форми пізнання....................................................... 5

1.2. Проблема істини в пізнанні; істина та якісні характеристики знання істина і правда............................................................................................................... 7

2. Наукове знання:.......................................................................................................... 9

2.1. Особливості наукового знання......................................................................... 9

2.2. Співвідношення категорій “емпіричне” і “теоретичне” із категоріями

“чуттєве” і “раціональне”…………..………………………………………. 15

2.3. Критерії розрізнення емпіричного і теоретичного рівнів........................... 17

2.4. Структура емпіричного і теоретичного рівнів знання. ............................... 21

3. Основи науки............................................................................................................ 28

Висновки................................................................................................................... 30

Список використаної літератури............................................................................ 32

ВСТУП

Важко переоцінити ту роль, яку відіграє наука у сучасному світі. Технологічний прогрес XX століття, що привів у розвинутих країнах Заходу і Сходу до нової якості життя, оснований на використанні наукових досягнень. Наука революціонізує не тільки сферу виробництва, але впливає і на інші сфери людської діяльності, починаючи регулювати їх перебудовуючи їх засоби і методи.

Водночас класична раціоналістична ейфорія від успіхів науки минає. Традиційне розуміння науки як джерела безперечно корисного людині знання, як гаранта раціональності потребує переосмислення й уточнення. Не випадково, що питання про цілі наукового пошуку, про етичну відповідальність учених, про шляхи гуманізації науки перебувають у центрі філософської полеміки.

Що є наука: добрий чарівник, здатний вирішити всі соціальні проблеми, чи злий демон, джин, необережно випущений із пляшки, який загрожує знищенням людству? Залежно від відповіді на це запитання представників сучасної філософської науки умовно можна поділити на тих, хто беззастережно вірить у могутність науки - сцієнтистів, і тих, хто розглядає її як соціальне зло – антисцієнтистів. Наука складається із різних областей знання, які взаємодіють між собою, а також мають відносну самостійність. Якщо розглядати науку як ціле, то вона належить до типу складних систем, які розвиваються. Вони у своєму розвитку породжують усе нові відносно автономні підсистеми і нові інтегративні зв’язки, котрі керують їх взаємодією.

У кожній гілці науки (підсистемі наукового знання, що розвивається) – фізиці, хімії, біології і т.д., - у свою чергу, можна знайти багатообразність різних форм знання: емпіричні факти, закони, гіпотези, теорії різного типу і суспільного ступеня і т. д.

Як відбувається розвиток науки: зумовлений він внутрішньою логікою розвитку чи зовнішніми соціально-культурними чинниками?

У відповіді на це запитання серед сучасних західних філософів також немає одностайності. Залежно від акценту, можна виокремити два напрями сучасної філософії та історіографії науки.

Екстерналістський підхід визнає соціально-економічну, культурно-історичну зумовленість розвитку науки. Представники протилежного, інтерналістського, або іманентного, напряму вважають, що розвиток науки зумовлений внутрішніми, іманентними законами.

Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її сторін.

Проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватися поза аналізом сучасних тенденцій розвитку науки і її перспектив. В цілому наука сприймається як одна із вищих цінностей цивілізації і культури.

Престижний статус науки стимулює розгортання великого різноманіття її розвинутих форм. Досліджуючи їх і аналізуючи як змінювались функції науки в соціальному житті, можна виявити основні особливості наукового пізнання, його можливості і межі.

Проблема цих можливостей на сьогодні постає особливо гостро. Справа в тому, що розвиток техногенної цивілізації підійшов до критичних меж. Це виявилось в другій половині двадцятого століття в зв'язку з виникненням глобальних криз і глобальних проблем. Виникли проблеми виживання людини в ядерний вік, проблеми екологічного виживання, проблеми збереження особистості і біологічних основ людського буття в умовах, коли все виразніше проявляється загроза руйнівного впливу сучасного техногенезу на біологію людини. Все це заставляє критично оцінити подальші перспективи прогресу техногенної цивілізації і системи цінностей, закладених в культурних матрицях техногенного розвитку.

Деякі філософи і футурологи порівнюють сучасні процеси зі змінами, які пережило людство при переході від камінного до залізного віку. Ця точка зору має глибокі основи, якщо врахувати, що вирішення глобальних потреб припускають корінну трансформацію раніше прийнятих стратегій людської життєдіяльності. Будь-який новий тип цивілізаційного прогресу вимагає вироблення нових цінностей, нових світоглядних орієнтирів. Необхідний перегляд колишнього відношення до природи, ідеалів панування, орієнтованих на силове перетворення природного і соціального світу, необхідне вироблення нових ідеалів людської діяльності, нового розуміння перспектив людини.

Вихід полягає не у відмові від науково-технічного розвитку, а в наданні йому гуманістичного виміру, що, в свою чергу, ставить проблему нового типу наукової раціональності, включаючи в себе гуманістичні орієнтири і цінності.

ПІЗНАННЯ

1.1. Поняття пізнання, рівні і форми пізнання

Людство впродовж усієї історії пізнає світ. Проблеми пізнання досліджує розділ філософії "гносеологія". Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина пізнавати?

У спробах відповісти на питання про принципову можливість пізнання світу намітилося три основні лінії: оптимізм, скептицизм і агностицизм.

Оптимізм - це філософське вчення, послідовники якого визнають принци-пову можливість пізнання світу. Ця філософія ґрунтується на визнанні прин-ципу матеріальної єдності світу, врахуванні всього досвіду історії людського пізнання і суспільно-історичної практики. Сучасна філософія оптимізму доводить можливість досягнення істинного знання, керуючись діалектико-матеріаліс-тичним методом і вдаючись до найновіших результатів науки.

Скептицизм, не заперечуючи загалом ідеї пізнаваності світу, виражає сумнів у достовірності наших знань.

Агностицизм відверто заперечує принципову можливість пізнання світу на рівні суперечності речей і процесів, закономірностей розвитку об'єктивної дійсності [1].

У найзагальнішому розумінні