Таким чином, при дослідженні структури емпіричного пізнання виходить, що не існує чисто наукової емпірії, яка не містить в собі домішок теоретичного. Але це не є перешкодою для формування об'єктивно істинного емпіричного знання, а умовою такого формування[8].

Усі методи емпіричного знання приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнання.

В контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення супе-речностей між теорією та негативними даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення висуваються гіпотези.

Гіпотеза – це форма та засіб наукового знання, за допомогою яких форму-ється один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового знання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Заміна однієї гіпотези іншою в процесі розвитку наукового знання не означає, що попередня була безкорисною на певному етапі пізнання: висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою стає необхідним історичним і логічним етапом становлення нової [2].

Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії – система раціо-нально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що віднесені до певної сфери реальності. Завдання наукових теорій описування, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення її суттєвих, необхідних, важливих зв'язків, функцій, відношень. Тому теорія досить часто починається з відкриття законів досліджуваної сфери.

Як звичайно, наукові теорії будують за принципом "піраміди": угорі розміщені вихідні концептуальні принципи науки, що фіксують її фундаментальні установки (наприклад, "закони Всесвіту всюди однакові"). Далі йдуть принципи, що фіксують фундаментальні якісні характеристики досліджуваної реальності, потім – теореми, закони, твердження, поняття, фактичні дані [3]

Теоретичне пізнання відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, уявного конструювання та уявного експериментування; всі вони спрямовані на побудову наукової теорії. Найчастіше при цьому використовуються такі методи:

а) аксіоматичний;

б) теоретичного моделювання;

в) гіпотетико-дедуктивний;

г) сходження від абстрактного до конкретного;

д) поєднання історичного та логічного;

е) системно-структурний.

Останнім часом у наукознавстві звертають увагу на важливу роль експеримен-тально-практичної бази науки, де створюють інженерні забезпечення наукових досліджень, прилади, провадять експериментальні випробування наукових поло-жень.

В теоретичному рівні знань також можна виділити два підрівні. Перший з них утворює часткові теоретичні моделі і закони, які виступають в якості теорій, що відносяться до досить обмеженої області явищ. Другий – складають розвинуті наукові теорії, що включають часткові теоретичні закони в якості наслідків, виведених із фундаментальних законів теорії [4].

Прикладами знань першого підрівня можуть бути теоретичні моделі і закони, що характеризують окремі види механічного руху: модель і закон коливання маятника, руху планет навколо Сонця, вільного падіння тіл та ін. Вони були одержані до того, як була побудована ньютонівська механіка. Сама ця теорія, яка узагальнила всі попередні теоретичні знання про окремі аспекти механічного руху, виступає типовим прикладом розвинених теорій, які належать до другого підрівня теоретичних знань.

Своєрідною клітинною організацією теоретичних знань на кожному з його підрівнів є двошарова конструкція – теоретична модель і сформульований відносно неї теоретичний закон. В якості елементів теоретичних моделей вис-тупають абстрактні об'єкти (теоретичні конструкти), які знаходяться в строго визначених зв'язках і відношеннях одного з іншим.

Теоретичні закони безпосередньо формулюються відносно абстрактних об'єктів теоретичної моделі. Вони можуть бути застосовані для опису реальних ситуацій досвіду лише тоді, коли модель обгрунтована в якості вираження сутнісних зв'язків дійсності, які проявляються в таких ситуаціях.

В розвинутих в теоретичному відношенні дисциплінах, що використовують кількісні методи дослідження (таких, як фізика), закони теорії формулюються на мові математики. Ознаки абстрактних об'єктів, що утворюють теоретичну модель, виражаються у формі фізичних величин, а відношення між цими ознаками - у формі зв'язків між величинами, що входять у рівняння. Застосовувані в теорії математичні формалізми одержують свою інтерпретацію завдяки їх зв'язкам з теоретичними моделями. Багатство зв'язків і відношень, закладене в теоретичний моделі, може бути виявлене за допомогою руху в математичному апараті теорії. Розв'язуючи рівняння і аналізуючи одержані результати, дослідник як би розгортає зміст теоретичної моделі і таким способом одержує все нові і нові знання про досліджувану реальність.

Теоретичні моделі не є чимось зовнішнім по відношенню до теорії. Вони входять до її складу. Їх слід відрізняти від аналогових моделей, які служать засобом побудови теорії, але повністю не включаються в створену теорію. Теоретичні моделі є дійсно теоретичними схемами досліджуваних в теорії об'єктів і процесів, виражаючи їх сутнісні зв'язки.

В основі розвинутої теорії можна виділити фундаментальну теоретичну схему, яка побудована з невеликого набору базисних абстрактних об'єктів, конструктивно незалежних один від одного, і відносно до якої формулюються фундаментальні теоретичні закони.

Крім фундаментальної теоретичної схеми і фундаментальних законів до складу розвинутої теорії входять часткові теоретичні схеми і закони.

Коли часткові теоретичні схеми включені до складу теорії, вони підкорені фундаментальній, але по відношенню один до другого можуть мати незалежний статус. Абстрактні об'єкти, що утворюють їх, - специфічні. Вони можуть бути сконструйовані на основі абстрактних об'єктів фундаментальної теоретичної схеми