Сутність об'єкта представляє собою взаємодію ряду законів, яким підко-ряється даний об'єкт. Завдання теорії полягає в тому, щоб розчленувавши цю складну сітку законів на компоненти, потім відтворити крок за кроком їх взає-модію і таким чином розкрити сутність об'єкта[4,1].

Вивчаючи явища і зв'язки між ними, емпіричне пізнання здатне виявити дію об'єктивного закону. Але воно фіксує цю дію, як правило, в формі емпіричних залежностей, які слід відрізняти від теоретичного закону як особливого знання, одержаного в результаті теоретичного дослідження об'єктів.

Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвіду і представляє собою імовірно-істинне знання. Теоретичний закон - це завжди знання достовірне. Одержання такого знання потребує особливих дослідницьких процедур [4].

Отже, емпіричне дослідження вивчає явища і їх кореляції; в цих кореляціях, у відношеннях між явищами воно може вловити прояв закону. Але в чистому вигляді він дається тільки в результаті теоретичного дослідження.

Слід підкреслити, що збільшення числа дослідів само по собі не робить емпі-ричну залежність достовірним фактом, тому що індукція завжди має справу з незакінченим, неповним досвідом. Скільки б ми не проробляли дослідів і не уза-гальнювали їх, просте індуктивне узагальнення дослідних результатів не веде до теоретичного знання. Теорія не будується шляхом індуктивного узагальнення досвіду. Ця обставина у всій своїй глибині була усвідомлена в науці порівняно пізно, коли вона досягла достатньо високих ступенів теоретизації.

Емпіричний і теоретичний рівні знання відрізняються за предметом, засо-бами і методами дослідження. Однак виділення і самостійний розгляд кожного з них представляє собою абстракцію. В реальності ці два рівні завжди взаємодіють. Виділення категорій “емпіричне” і “теоретичне” як засобів методологічного аналізу дозволяє вияснити, побудоване і розвивається наукове знання [4].

2.4. Структура емпіричного і теоретичного рівнів знання

На емпіричному рівні знання спрямоване на здобування наукових фактів. Структуру емпіричного рівня утворюють два підрівні:

безпосередні спостереження і експерименти, результатом яких є дані спостереження;

пізнавальні процедури, за допомогою яких здійснюється перехід від даних спостереження до емпіричних залежностей іфактів.

Відмінність між даними спостереження і емпіричними фактами як особли-вими типами емпіричного знання була зафіксована ще в позитивістській філософії науки 30-х років. В цей час в рамках Віденського гуртка і на сторінках журналу "Еkenntnis” йшла доволі напружена дискусія відносно того, що може служити емпіричним базисом науки. Спочатку припускалось, що ним є безпосередні результати досліду – дані спостереження. На мові науки вони виражаються в формі особливих висловлювань – записів у протоколах спостереження.

В протоколі спостереження вказується, хто спостерігав, час спостереження, описувались прилади, якщо вони використовувались в спостереженні.

Аналіз змісту протоколів спостереження показав, що вони містять не тільки інформацію про явища, що вивчаються, але і, як правило, включають помилки спостерігача, нашарування зовнішніх впливів, систематичні і випадкові помилки приладів і т. ін. Але тоді стало очевидним, що дані спостереження, в силу того, що вони обтяжені суб'єктивними нашаруваннями, не можуть служити основою для теоретичних побудов.

В результаті була поставлена проблема виявлення таких форм емпіричного знання, які би мали інтерсуб'єктивний статус, містили б об'єктивну і достовірну інформацію про явища, що вивчаються.

В ході дискусій було встановлено, що такими знаннями виступають емпіричні факти. Саме вони утворюють емпіричний базис, на який спираються наукові теорії.

Але тут виникає нова проблема, як здійснюється перехід від даних спостереження до емпіричних фактів і що гарантує об єктивнийстатус наукового факту.

Постановка цієї проблеми була важливим кроком на шляху до вияснення структури емпіричного пізнання. Ця проблема активно розроблялась в методології науки XX століття.

Наукове спостереження носить діяльний характер, передбачаючи не просто пасивне споглядання досліджуваних процесів, а їх особливу попередню організацію, що забезпечує контроль за їх протіканням.

Діяльна природа емпіричного дослідження на рівні спостережень найбільш виразно проявляється в ситуаціях, коли спостереження здійснюється в ході реального експерименту. За традицією експеримент протиставляється спостере-женню поза експериментом.

Предметна структура експериментальної практики може розглядатися вдвох аспектах: по-перше, як взаємодія об'єктів, що протікає за природними законами, і по-друге, як штучна, організована людиною дія. В першому аспекті можна розглядати взаємодію об'єктів як деяку сукупність зв'язків і відношень дійсності, де ні один з цих зв'язків актуально не виділений в якості досліджуваного. В принципі, об'єктом пізнання може служити будь-яка з них. Лише врахування другого аспекту дозволяє виділити той чи інший зв'язок по відношенню до цілей пізнання і тим самим зафіксувати його в якості предмета дослідження. Але тоді явно чи неявне сукупність взаємодіючих в досліді об'єктів так ніби організується в системі певного ланцюга відношень: цілий ряд їх реальних зв'язків виявляється несуттєвими, і функціонально виділяється лиш деяка група відношень, які характеризують "зріз" дійсності, що вивчається.

Властивості взаємодіючих об'єктів, виступаючи в акті експериментальної діяльності на передній план, тим самим вводять строго визначену групу відношень, яка функціонально виокремлюється із всіх інших відношень і зв'язків природної взаємодії.

Експериментальна діяльність представляє собою специфічну форму природної взаємодії, і, важливою рисою, що визначає цю специфіку, є якраз те, що взаємодіючі в експерименті фрагменти природи завжди постають як об'єкти з функціонально виділеними властивостями.

У розвинутих формах експерименту такі об'єкти виготовляються штучно. До них відносяться в першу чергу приладні установки, за допомогою яких проводиться експериментальне дослідження. Саме виготовлення, повірка і використання таких установок аналогічні операціям функціонального виділення властивостей в об'єктів природи. В обох випадках із всього набору властивостей, якими володіють матеріальні об'єкти, виділяються лиш деякі властивості, і дані об'єкти функціонують в експерименті тільки як їх носії.

Тому цілком правомірно розглядати об'єкти