Специфіка експерименту, що відрізняє його від взаємодій у природі "самої по собі", може бути охарактеризована так, що в експерименті взаємодіючі фрагменти природи завжди виступають у функції приладних підсистем. Діяльність по "наділенню" об'єктів природи функціями приладів називається створенням приладної ситуації. Причому сама приладна ситуація розуміється як функціонування квазіприладних пристроїв, в системі яких досліджується деякий фрагмент природи. А так як характер взаємовідношень досліджуваного фрагмента з квазіприладними пристроями функціонально виділяє в нього деяку сукупність характеристичних властивостей, наявність яких в свою чергу визначає специфіку взаємодій в робочій частині квазіприладного пристрою, то досліджуваний фрагмент включається як елемент в приладну ситуацію [6,8].

Функціонування взаємодіючих в досліді природних фрагментів в ролі приладних підсистем або їх елементів і виділяє актуально, ніби "виштовхує" на передній план, окремі властивості цих фрагментів. Все це приводить до функціонального виокремлення з множини потенційно можливих об'єктних структур практики тої, яка репрезентує досліджуваний зв'язок природи.

Такий зв'язок виступає як об'єкт дослідження, який вивчається і на емпірич-ному і на теоретичному рівнях пізнавальної діяльності. Виділення об'єкта дослід-ження із сукупності всіх можливих зв'язків природи визначається цілями пізнання і на різних рівнях пізнання знаходить своє вираження у формулюванні різно-манітних пізнавальних задач. На рівні експериментального дослідження такі задачі виступають як вимога зафіксувати (виміряти) наявність якої-небудь харак-теристичної властивості у досліджуваного об'єкта природи. Об'єкт дослідження завжди представлений не окремим елементом (річчю) всередині приладної ситуа-ції, а всією її структурою. Відповідний об'єкт дослідження може бути виявлений тільки через структуру відношень, які беруть участь в експерименті природних фрагментів.

Спостереження в деяких випадках виступають не просто фіксацією ознак досліджуваного фрагмента. Вони несуть неявне інформацію і про ті зв'язки, які породили спостережувані феномени. Спостереження можуть бути і випадковими, і, як показує історія науки, вони дуже часто є початком нових відкриттів.

Наукові спостереження завжди ціленаправлені і здійснюються як систе-матичні спостереження, а в систематичних спостереженнях суб'єкт обов'язково конструює приладну ситуацію. Ці спостереження припускають особливе діяльне відношення суб'єкта до об'єкта, яке можна розглядати як своєрідну квазіекспериментальну практику. Випадкових спостережень для дослідження недостатньо. Випадкові спостереження можуть стати імпульсом до відкриття тоді, коли вони переходять в систематичні спостереження.

Не тільки в експерименті, але і в процесі наукового спостереження природа дана спостерігачу не у формі споглядання, а в формі практики. Дослідник завжди виділяє в природі (або створює штучно із її матеріалів) деякий набір об'єктів, фіксуючи кожен з них за строго визначеними ознаками, і використовує їх в якості засобів експерименту і спостереження (приладних підсистем).

Відношення останніх до досліджуваного в спостереженні об'єкта утворює предметну структуру систематичного спостереження і експериментальної діяльності.

Кінцева мета природничо-наукового дослідження полягає в тому, щоб знайти закони (сутнісні зв'язки об'єктів), які керують природними процесами, і на цій основі передбачити майбутнє можливі стани цих процесів. Тому, якщо виходити із глобальних цілей знання, то предметом дослідження необхідно вважати сутнісні зв'язки і відношення природних об'єктів.

Але на різних рівнях знання такі зв'язки вивчаються по-різному. На теоретичному рівні вони відображаються "в чистому вигляді" через систему відповідних абстракцій. На емпіричному вони вивчаються за їх проявом в безпосередньо спостережуваних ефектах. Тому глобальна мета знання конкрети-зується стосовно до кожного з його рівнів. В експериментальному дослідженні вона виступає у формі специфічних задач, які зводяться до того, щоб встановити, як деякий початковий стан досліджуваного фрагмента природи при фіксованих умовах породжує його кінцевий стан. За відношенням до такої локальної пізна-вальної задачі вводиться особливий предмет вивчення. Ним є об'єкт, зміна стану якого просліджується в досліді. На відміну від предмета пізнання в глобальному смислі його можна було б назвати предметом емпіричного знання. Між ним і предметом пізнання, єдиним як для емпіричного так і для теоретичного рівнів, є глибокий внутрішній зв'язок.

Саме здійснення систематичних спостережень припускає використання тео-ретичних знань. Вони використовуються і при визначенні мети спостереження, і при конструюванні приладної ситуації.

Це означає, що спостереження не є чистою емпірією, а несуть на собі від-биток попереднього розвитку теорій, це відноситься до наступного шару емпі-ричного пізнання, на якому формується емпіричні залежності і факти.

Перехід від даних спостережень до емпіричних залежностей і наукового факту припускає елімінацію із спостережень суб'єктивних моментів (зв'язаних з можливими помилками спостерігача, випадковими перешкодами, помилками приладів) і одержання достовірного об'єктивного знання про явища.

Такий перехід припускає доволі складні пізнавальні процедури. Щоб одержати емпіричний факт, необхідно здійснити по меншій мірі два типи операцій. По-перше, раціональну обробку даних спостереження і пошук в них стійкого, інваріантного змісту. Для формування факту необхідно порівняти між собою багато спостережень, виділити в них ознаки, які повторюються, усунути випадкові погрішності, пов'язані з помилками спостерігача. Якщо в процесі спостереження відбувається вимірювання, то дані спостереження записуються у вигляді чисел. Тоді для отримання емпіричного факту необхідна певна статистична обробка результатів вимірювання, пошук середньостатистичних величин в безлічі цих даних.

Пошук інваріанти як умови формування емпіричного факту властивий не тільки природничо-науковому, але і соціально-історичному пізнанню.

По-друге, для встановлення факту необхідне тлумачення виявленого в спостереженнях інваріантного змісту. В процесі такого тлумачення широко використовуються раніше одержанні теоретичні знання.

В методологічній літературі дискутується складна проблема: виходить, що для встановлення факту необхідні теорії, а вони, як відомо, повинні перевірятися фактами. Ця проблема вирішується тільки в тому випадку, коли взаємодія теорії і факту розглядається історично. Безумовно,