комунікативний підхід до управління виходить за межі діяльного підходу, за якого спілкування осмислюється як компонент, вид або рівень організації діяльності, зокрема й управлінської;

в управлінській діяльності комунікація є однією з функцій управління і одночасно її інтегральною формою, яка забезпечує організацію, мотивацію, планування та контроль;

керівник і підлеглий за комунікативного підходу до управління постійно перебувають у процесі комунікації з її соціокультурним та етнопсихологічним контекстом;

соціальне управління є не тільки контактом з людиною або групою людей, а й комплексом прихованих проблем, конфліктів, бар’єрів комунікативного процесу.

Загалом процес комунікації в управлінні охоплює два аспекти – енергопотенціал суб’єктів спілкування та інформацію, яку вони мають на меті передати чи прийняти. При цьому суб’єкти спілкування можуть мати різні обізнаності, освіченості, різний комунікативний досвід і неоднакові потреби, що визначає їх здатність правильно зрозуміти повідомлення, усвідомити його смисл. Процес управління, ефективність спільної діяльності багато в чому залежать від уміння керівника прийняти і правильно інтерпретувати повідомлення співробітників.

2.Форми комунікацій в організаціях

Сьогодні поширені такі типи комунікацій: міжособові комунікації, комунікації у системах зв’язку та командах, комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій.

Загалом міжособові комунікації бувають усними та письмовими. Кожен з цих різновидів має переваги та недоліки. Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Дослідженнями виявлено, що більшість менеджерів витрачають на розмови з людьми 50-90% свого часу. Це зумовлено кількома причинами. Головна перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотний зв'язок та взаємний обмін у формі словесних запитань або усних домовленостей. Усні комунікації прості, проте в деяких ситуаціях бажана ретельна підготовка до розмови. Як з’ясовано, 55% опитаних службовців вважають, що їхні власні письмові комунікативні навики посередні або слабкі, тому вони обирають усні комунікації[3,с. 36].

Однак усні комунікації також мають вади. Вони можуть бути недостовірними, якщо співбесідник добирав неправильні слова для вираження суті або пропускає важливі деталі, або ж слухач забуває частину чи все повідомлення. У двосторонньому обговоренні не вистачає часу на виважені відповіді. Крім того, хоча більшість менеджерів комунікабельні, і для них не становить труднощів говорити з людьми особисто або у невеликих групах, проте небагато з них у захопленні від промов перед більшою аудиторією.

Письмові комунікації – це записки, листи, звіти, записи. За їхньою допомогою можна вирішити багато проблем, пов’язаних з усними комунікаціями. Проте письмові комунікації не такі поширені, як може виглядати. Група менеджерів під час опитування зазначила, що 13% пошти, яку вони отримують, відразу їм потрібна. Понад 80% менеджерів, яких опитували в іншому дослідженні, вважають, що письмові комунікації, які вони отримували, мали середній або низький рівень.

Одна з найбільших вад письмових комунікацій та, що вони затримують зворотний зв'язок та взаємообмін. Коли один менеджер надсилає іншому листа, то цього листа треба написати або продиктувати, надрукувати, відправити, отримати, розкрити, прочитати. Якщо ж у листі буде незрозуміла інформація, то можна витратити кілька днів, щоб з’ясувати її й уточнити. Телефонна ж розмова дає змогу вирішити усю справу за кілька хвилин. Письмові комунікації, які часто не забезпечують зворотного зв’язку, ще й складніші від усних і потребують більше часу. Звичайно, письмові комунікації мають і деякі переваги. Вони досить достовірні: постійно реєструють взаємні стосунки. Відправник може витратити час для збирання й опрацювання інформації. Одержувач має змогу уважно прочитати, а потім використати її знову потреби. З огляду на це письмові комунікації прийнятніше, коли йдеться про важливі деталі, їм також надають перевагу, коли одній або двом сторонам потрібні письмові записи як свідчення того, що насправді відбулося[9, с.42].

Яку форму міжособових комунікацій повинен обрати менеджер? Це залежить від ситуації. Усні комунікації часто кращі, коли повідомлення особисте, нерегулярне і коротке. Письмові комунікації звичайно надійніші, коли повідомлення офіційне, постійне і довше. Менеджер може поєднувати ці форми. Наприклад, за допомогою негайної телефонної розмови він може зробити оголошення про засідання й отримати відразу відповідь. А доповнення телефонного повідомлення пам’ятною запискою запевняє, що одержувач пам’ятатиме про засідання. Електронні засоби комунікацій ліквідовують відмінності між усними та письмовими комунікаціями.

Іншими формами комунікацій в організаціях є потоки інформації між організаційними ланками або групами. Кожна з цих форм охоплює як усні, так і письмові комунікації, однак,3 відповідно, поширюється на моделі комунікацій по всій організації. Дві з цих форм комунікацій передбачають вертикальні та горизонтальні зв’язки в організаціях.

Вертикальні комунікації відбуваються вверх і вних в ієрархічній структурі організації за схемою формальної звітності. Це означає, що в комунікації беруть участь менеджери, їх керівники та підлеглі. Вертикальні комунікації можуть охоплювати двох осіб або ж кілька різних організаційних рівнів.

Комунікації, спрямовані знизу вверх – це повідомлення від підлеглих своєму керівництву переважно вверх за ієрархічною драбиною. Однак випадково повідомлення може оминути якогось конкретного керівника. Типовим змістом таких комунікацій є прохання, інформація, яка, на думку менеджерів нижчого рівня, важлива для менеджерів вищого рівня, відповіді на запити від менеджерів вищого рівня, пропозиції, скарги. Дослідженнями з’ясовано, що комунікації, спрямовані знизу вверх, легше піддаються викривленню, ні ж ті, що йдуть зверху вниз. Підлеглі змінюють або вилучають інформацію, яка виглядає не на їхню користь.

Комунікації зверху вниз відбуваються тоді, коли інформація надходить вниз по ієрархічній драбині від керівництва до підлеглих. Типовим змістом цих