ними і тому директивна система планування виявляється неефективною. Цей висновок можна зробити з досвіду розвинутих країн світу з ринковою економікою і нашої країни. На зміну практичному перспективному плануванню приходить стратегічне.
До необхідності використання стратегічного планування, як самостійної сфери управлінської діяльності, у США прийшли на початку 70-х років (Ансофф І., Кінг У., Кліланд Д.).
Стратегічне планування, що прийшло на зміну перспективному плануванню, відрізняється від нього. Основна відмінність - у трактуванні майбутнього. У системі довгострокового планування робиться допущення, що майбутнє можна пророчити, виходячи зі сформованих тенденцій росту. Керівники організацій, звичайно, виходять з того, що в перспективі підсумки діяльності поліпшуються. Тому при плануванні ставляться оптимістичні цілі.
У системі стратегічного планування не робиться припущення, що майбутнє стане краще минулого і що його можна вивчати, проектуючи сформовані тенденції на наступні періоди. Тому в стратегічному плануванні важливе місце приділяється аналізу перспектив організації, з'ясовуються тенденції, небезпеки, можливості, що здатні змінити сформовані й існуючі в наш час тенденції.
Ще одна відмінність полягає в тому, що стратегія - це не індикатор часу, це напрям розвитку. Стратегія містить у собі всю сукупність глобальних ідей розвитку фірми, а не тільки зосереджена на конкретному періоді.
Планування стратегії встановлює загальні напрями, проходження яким забезпечує ріст і устремління позицій організації.
Теорія і практика керування виробили стосовно функції стратегічного планування специфічні принципи, у своїй основі сформульовані ще А. Фа-йолем. їх перелік і короткі характеристики такі:
1. Єдність планування, яка означає, що плани всіх елементів системної організації (чи підрозділів окремих господарських одиниць) варто розглядати в тісній взаємозалежності: зміна одних планів (планових показників) спричиняє зміну інших. Вирішальну роль у зв'язуванні окремих планів відіграють внутрішні механізми координації діяльності окремих підрозділів (одиниць) організації. Процес ефективного планування припускає належну погодженість планів у розрізі як вертикальних, так і (насамперед) горизонтальних внутрішніх зв'язків.
2. Безперервність планування пов'язана з необхідністю обліку у планах організації побудованих змін у зовнішньому середовищі й одночасній розробці сукупності взаємопов'язаних довгострокових, середньострокових, річних і оперативних (на півріччя, квартал, місяць, декаду) планів. Коректування планів має:
виходити з того, що пріоритети і цінності організації можуть мінятися залежно від превалювання сприятливих внутрішніх чи можливостей наростання різноманітних зовнішніх погроз, і це обумовлює настійну потребу збільшення чи зменшення запланованих показників;
здійснюватися якомога оперативніше стосовно моменту появи відповідних непередбачених змін у зовнішньому й внутрішньому середовищі організації. Ця принципова вимога випливає з необхідності уникати нагромадження маси непередбачених проблем, що з часом можуть стати невирішеними для організації.
3. Принцип участі, що припускає залучення широкого кола працівників організації до процесу планування. При цьому досягається позитивний ефект двобічного роду:
підвищується реалістичність планів у зв'язку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок;
полегшується реалізація планових установок, що випливає з їх кращого розуміння персоналом і з більш високої його мотивації, внаслідок причетності до прийняття ключових управлінських рішень.
Етапи стратегічного планування:
Формування стратегічних цілей діяльності підприємства (мета).
Аналіз середовища та ринкових чинників (попиту, пропозиції, рівня конкуренції).
"Вибір генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив.
Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми, їх адекватності цілям діяльності.
Розробка ресурсних і функціональних субстратегій підприємства.
Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.
Основними розділами стратегічного плану є:
план маркетингу;
план виробництва;
план кадрового забезпечення;
фінансовий план і страхування ризику;
імідж організації.
Стратегічне планування охоплює розгалужену систему планів -довгострокових, середньострокових, тактичних, оперативних. Безперечно, основну роль у стратегічному плануванні відіграє довгострокове планування.
Стратегія фірми реалізується в тактичних і оперативних планах. Короткострокові плани організації, розроблені на базі стратегічних планів, -це тактика організації. Тактика відображає короткострокові ціпі, погоджені з довгостроковими цілями. Тактика, звичайно, охоплює короткотермінові і середньострокові періоди і є сукупність способів і прийомів для досягнення поставленої мети.
Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості вужча.
Тактичні плани регулюють діяльність підприємства за закупками сировини, виробництвом продукції, збутом, у фінансових питаннях, як правило, на рік. Такий період часу дозволяє швидко впроваджувати досягнення НТП у виробництво, швидко бачити очікуваний результат, приймати рішення щодо виявлення відхилень. Організаційне керівництво розробкою тактичного плану на підприємстві здійснює директор, а методичне - начальник планово-економічного відділу або головний економіст. Хоча участь у розробці такого плану беруть всі виробничі підрозділи.
Основними розділами такого плану є:
план підвищення технічного рівня виробництва;
план маркетингу;
план виробництва;
план матеріально-технічного забезпечення;
план з праці та зарплати;
план з капітального будівництва та інвестиційних ресурсів;
план соціального розвитку колективу;
план охорони навколишнього середовища;
план із собівартості, прибутку, рентабельності;
фінансовий план.
Функції менеджменту
Основні розділи
І. Маркетингова діяльність (план маркетингу для основних виробів і загальний план для всієї продукції
підприємства)
2. Виробнича діяльність (випуск продукції в натурі і за вартістю, обґрунтування виробничої програми підприємства)
3. Науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи (нові технології та вироби)
4. Праця, кадри, соціальний розвиток колективу
(персонал, фонд заробітної плати, продуктивність, умови праці та побут)
5. Капітальні вкладення та капітальне будівництво
(інвестиції, будівельно-монтажні роботи, уведення в дію основних фондів)
6. Матеріально-технічне забезпечення (потреба в матеріальних ресурсах і джерела її задоволення)
7. Організація виробництва, праці та управління (удосконалення форм і методів, структурна перебудова)
8. Природоохоронна діяльність (заходи стосовно охорони й раціонального використання природних ресурсів)
9. Зовнішньоекономічна діяльність (показники цієї діяльності, результати експортно-імпортних операцій)
Етапи розробки тактичного плану наступні:
аналіз результатів підприємницької діяльності;
розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху;/вивчення ринку і формування портфеля замовника, укладення угод;
обґрунтування окремих розділів плану;
розгляд проекту плану радою трудового колективу;
доведення техніко-економічних показників до внутрішньо-фірмових підрозділів.
Всю систему показників планів можна класифікувати за такими взаємо протилежними групами:
натуральні - вартісні;
кількісні - якісні;
абсолютні - відносні;
обсягові - питомі;
проміжні -