праці та сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом А. Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.[24]
Основна ідея теоретичних доглядів А. Сміта - економічна свобода, за якої вільна людина, керуючись особистими інтересами, без зовнішнього примусу може забезпечувати всім необхідним себе і суспільство. Навіть якби ідея природної економічної свободи - laissez-faire - була єдиним внеском А. Сміта в економічну теорію, то і тоді він залишив би помітний слід у науці.
У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець - це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків - економістів. Зокрема, Ж.Б. Сей вважав, що підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).
Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці "Принципи економіко" (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.[42]
Головна праця А. Маршалла - "Принципи економікс" вийшла у 1890 р. Вона суттєво змінила напрям розвитку економічної науки, спрямувавши дослідження до мікроекономіки, тобто діяльності окремого підприємства, на окремі ринки і ціни конкретних товарів. Ця зміна була настільки важливою, що історики економічної думки застосували нове поняття - "маршалліанська революція" у науці.
Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро - американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:
функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововведення;[25]
підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь - якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;
підприємництво є функцією господарсько - політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.
У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково - технічного прогресу XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація - дітище підприємництва, а підприємець - творець інновації.
Процес виробництва Шумпетер розглядав як певну комбінацію сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх. На його думку, квінтесенція підприємницької діяльності полягає у тому, щоб ефективно здійснювати п'ять типів "нових комбінацій".
Виробництво нових благ та поліпшення якості існуючих благ.
Впровадження нових способів виробництва.
Відкриття й освоєння нових ринків збуту.
Використання нових джерел отримання сировини чи напівфабрикатів.
Проведення реорганізації у певній галузі чи створення промислових організацій нового типу.
Шумпетер висунув теорію "ефективної конкуренції", яка відображає ринковий механізм в епоху "великого бізнесу" як позитивну взаємодію сил монополії та конкуренції, що базуються на нововведеннях та надають особливого динамізму економічному розвитку. Призначення підприємця Шумпетер вбачав у виконанні ним ролі економічного лідера, людини, що є рушієм науково - технічного прогресу.
Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець - це активний суб'єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.[28]
Що ж стосується розвитку підприємництва в Україні, то вкрай мало наукових розвідок, які торкалися б господарської, підприємницької діяльності козацтва – торгівлі, промислів, транспортування товарів. Зовсім немає наукових правознавчих досліджень, у яких би бралось до розгляду правове регулювання торгівлі і підприємництва на українських землях періоду козаччини. Для того, щоб з’язувати найприкметніші риси господарського життя козацької України та ступінь його тогочасної юридичної упорядкованості в даній дипломній роботі пропонуємо поглянути на козака не як на воїна і захисника Вітчизни, а як на підприємця.
У добу козаччини, коли відбулось інтенсивне формування української державності, турбота про поповнення державної скарбниці стає першочерговою. Адже лише за наявності необхідних коштів гетьмани могли здійснювати самостійне управління державою. На високий рівень ця справа була поставлена у Запорозькій Січі. На зразок скарбниці Великого князівства Литовського на Січі скарб був сховищем не тільки грошей, а й різних цінностей, які надходили у розпорядження кошового отамана і кола (ради). На Січі скарбник (шафар) та його помічники приймали доходи, видавали гроші й речі, вели облік касових сум, матеріальних цінностей, будучи підзвітними кошовому і козацькій раді. Ресурси Січі формувались з комбінації податків, натуральних і особистих повинностей, оренд, регалій.[57] Останні ж як спосіб одержання доходів базувались на монопольному праві коша розподіляти між куренями рибні і звірині лови, ліси та сіножаті. Тривалий час фіскальна система Запорожжя об'єктивно могла підживлюватись лише зовнішніми джерелами - військовою здобиччю, царським "жалованьем». Доходи скарбу доповнювали торговельні податки і товарів у момент їх вивозу на ринок, мито за перевезення й транспортну торгівлю, тобто