І тільки коли всі етапи пройдено, підприємець має право розпочинати здійснення підприємницької діяльності. Порушення встановленого законом порядку створення суб’єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб’єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб’єкта господарювання з інших мотивів не допускається і може бути оскаржена в судовому порядку. Діяльність незареєстрованого суб’єкта, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом стягуються до Державного бюджету України.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник чи уповноважений ним орган призначає керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду [37]. Приватне підприємство визнається таким, що припинило діяльність з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про це. [53]

У цій організаційно - правовій формі підприємців приваблює відсутність законодавчих вимог до розміру статутного фонду. Якщо для товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства встановлено мінімальний розмір статутного фонду, то приватні підприємства можуть мати статутний фонд навіть розміром в одну гривню. Крім того, засновник(и) не несуть відповідальності за зобов'язання приватного підприємства, так само як підприємство не може відповідати за зобов'язаннями своїх засновників. Тобто приватне підприємство - юридична особа за своїми зобов'язаннями відповідає тільки майном такої юридичної особи, що вигідно відрізняє його від розмірів відповідальності фізичної особи - підприємця.

До набуття чинності нових Цивільного та Господарського кодексів України приватне підприємство могла заснувати лише фізична особа - одноособово. Проте з 1 січня 2004 року засновниками приватного підприємства можуть бути один або кілька громадян, іноземців, осіб без громадянства чи одна юридична особа. Не мають права засновувати приватне підприємство одночасно фізична особа (чи кілька громадян) і підприємство (чи кілька юридичних осіб).

Процедура реєстрації підприємства залишилася колишньою, особливі вимоги щодо приватних підприємств відсутні. У разі створення приватного підприємства однією особою, згідно з положеннями нового Господарського кодексу, знадобиться рішення про його створення і статут, а якщо засновників кілька - потрібні установчий договір і статут. Усі питання щодо управління приватним підприємством, порядку створення його статутного фонду засновники вирішують самостійно, про що обов'язково зазначається в статуті.

На сьогоднішній день, це найбільш приваблива організаційно - правова форма. По - перше, законодавець залишив "велике поле діяльності" для засновників приватного підприємства. На відміну від господарських товариств на приватні підприємства розповсюджуються тільки загальні умови для юридичних осіб щодо здійснення підприємницької діяльності. Засновники самі вирішують розмір статутного фонду, порядок його формування та інші питання щодо адміністративно - фінансового управління приватним підприємством у рамках діючого законодавства.

Для того, щоб краще розібратися та порівняти процес створення простого приватного підприємства і корпоративного, візьмем за основу товариство з обмеженою відповідальністю. Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Створення та подальша діяльність ТОВ регулюється, у першу чергу, такими нормативно – правовими актами:

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Поряд із тим, відповідно до ГКУ товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір