2.3. Фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Індивідуальні підприємці як суб’єкти господарського права з’явилися в Україні з проведенням економічної реформи. У загальному виді право особи на здійснення підприємницької діяльності зафіксовано в Конституції України, де визначається, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які несуть відповідальність за всі наслідки здійснення такої діяльності усім своїм майном, що належить їм на праві власності (за винятком майна, на яке не може бути звершено стягнення). На відміну від інших форм підприємництва ця форма не передбачає створення юридичної особи, об’єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується виключно на приватному господарюванні. [19] Основи правового регулювання індивідуального підприємництва закріплено в Господарському кодексі та податковому законодавстві.

Отже, підприємцями можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності і дієздатності. Законодавство закріплює за фізичними особами право приватної власності на засоби виробництва, виробничу продукцію, грошові кошти, цінні папери і інше майно виробничого призначення. А також можливість здійснення і, зокрема, підприємницької діяльності.

Особливості статусу індивідуального підприємця, який діє без створення юридичної особи, порівняно із загальною цивільною правоздатністю фізичних осіб, складається з такого: по – перше, цей статус набувається в результаті державної реєстрації фізичної особи, як індивідуального підприємця. Якщо громадянин не пройшов державної реєстрації як суб’єкт підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу підприємця. Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державної реєстрації державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва. Тобто, якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до неї можливе застосування правових санкцій.

По – друге, особливістю цієї категорії громадян є те, що вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи винятково як суб’єктами підприємництва. Більш того, можливість здійснювати підприємницьку діяльність є однією із складових елементів дієздатності громадян. Законодавство називає у змісті дієздатності громадян право здійснювати підприємницьку та іншу не заборонену діяльність.[3, ст.50]

По – третє, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: - безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, яке ним створюється; - із залученням найманої праці; - самостійно або спільно з іншими особами.

По – четверте, громадянин підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення. На відміну від фізичних осіб, які не є підприємцями, майнові спори між індивідуальними підприємцями або між ними і юридичними особами підвідомчі господарським судам. Відповідно до законодавства, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність мають право на захист своїх законних прав та інтересів у судовому порядку.

Відповідно до законодавства, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність мають право на захист своїх законних прав та інтересів у судовому порядку. Відповідно до Господарсько-процесуального кодексу України, підприємці без створення юридичної особи, які в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності, у разі порушення їх прав мають право звертатися до господарського суду. До позовної заяви підприємець повинен додати документи, що підтверджують його статус суб’єкта підприємницької діяльності. У разі неподання відповідного документа підприємце - позивачем у справі господарського суду необхідно відмовити у прийнятті позовної заяви. Підприємець може вести свої справи особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.[16] Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації не набувають статусу підприємця. Отже спори за участю таких громадян не підвідомчі господарським судам. Підприємець зобов’язаний при подачі позовних матеріалів оплатити державне мито навіть якщо така особа звільнена від такої оплати – як фізична особа не підприємець [16]. Але це стосується лише спорів пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Інші спори за участю фізичної особи, яка навіть має статус індивідуального підприємця, підвідомчі судам загальної юрисдикції.

По-п’яте, індивідуальний підпиємець, який не взмозі задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, може бути визнаний за рішенням господарського суду банкрутом. У індивідуальних підприємців є немало спільного із звичайними фізичними особами. Це дозволяє зробити висновок про те, що правовий статус індивідуальних підприємців тісно пов’язаний із правомочностями звичайних фізичних осіб. Зокрема, індивідуальний підприємець, як і будь - яка фізична особа може бути рішенням суду обмежений у дієздатності або позбавлений дієздатності, визнаний безвісно відсутнім або померлим. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної "особи та державна реєстрація.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути