комісари щокроку переслідують силою - силенною незвиклих і непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що для домашньої потреби пристати без ярмаркового мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже обдеруть оті ярмаркові комісари до нитки. Отже, орендарі та їх підлеглі нехай стягують мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу: лише певних товарів і тільки в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи ані найменшого здирства вірним убогим людям. Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для власних потреб. Також нехай утримаються заводити будь - які судові справи - не лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних утисків і здирств посполитим і містам. За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу».[57] Наведені рядки конституціоніста стосовно торгівлі вражають своєю актуальністю й сьогодні.
Варта уваги у контексті розглядуваної проблеми і постать Данила Апостола. Гетьман Данило Апостол (1659 - 1734 pp.) був яскравою політичною фігурою. М.Грушевський, характеризуючи його, підкреслює, що Апостол виростав у тих часах, коли українська сила не була ще зламана й люди ще не зневірилися у можливості вибороти для українського народу свободу й кращу долю. Далі М.Грушевський пригадує, що «Апостол належав до великого числа старшин, які не забруднили своїх рук кривдою народною». Після виборів на гетьманство Апостол поїхав у 1728 р. до Москви на коронацію молодого імператора Петра II й тут подав петицію про повернення Україні попередніх прав згідно з договором, укладеним ще з Богданом Хмельницьким. На петицію була дана відповідь у 28 пунктах, і вона залишилася до кінця існування Гетьманщини її основною конституцією. Остання відома у історії під назвою «Рішительних (конфірмованих) пунктів». Низка пунктів торкалася питань економічного життя. Зокрема, був дозволений вільний приїзд чужоземних купців для торгівлі. Дозволялося приїздити й «жидівським» купцям, але з тим обмеженням, що вони мали продавати крам лише оптом, а не вроздріб і за виручені гроші купувати якийсь місцевий крам на вивіз, а не вивозити золота й срібла. Індукта, тобто мито на імпорт в Україну товарів, мала йти до російського скарбу. Була скасована заборона «москалям» купувати землю на Україні. Але «москалі», які мали па Україні маєтки, повинні були підлягати юрисдикції української влади. Селити на них землях російських селян - кріпаків було заборонено. Як бачимо, «Рішительні пункти» значно обмежували ті права, якими гетьманська Україна користувалася до так званої «зради» Мазепи. Але важливо було те, що замість колишнього свавілля російського уряду, з яким він вирішував українські справи після Мазепи, впроваджувалися певні юридичні форми. Тепер від волі українського уряду, а, насамперед, від нового гетьмана залежало, щоб ці норми були втілені у життя.
Гетьман Апостол був добрий господар. Biн енергійно працював над розширенням свого приватного господарства, вводив у сільськогосподарський обіг придбані ним цілинні землі, організував інтенсивне сільське господарство. Крім того, став великим експортером: експортував за кордон волів, зерно, олію й був спеціалістом у цій справі. Свої господарські здібності Апостол, ставши гетьманом, переніс па широке поле державного господарства. Мазепа намагався зробити опорою автономної України заможну верству старшин земельних власників: він насаджував і підтримував земельну шляхту. Апостол, натомість, старався підтримати старшинсько - купецьку верству, буржуазію, у якій вбачав опору української державності. Варті уваги заходи Апостола встановити окремий український державний бюджет, так званий «військовий скарб». Щодо цього було багато труднощів, які створював московський уряд своїм постійним втручанням у фінансові справи України. Апостол вперше встановив точний перелік державних видатків на суму близько 144.000 крб щорічно, видатки до бюджету на центральну адміністрацію, на наймані компанійські полки, ні артилерію тощо. Більшість видатків мала покриватися доходами з так званої спекти, тобто імпортного мита.
У справі поліпшення української торгівлі у Апостола бачимо два напрями діяльності. Перший - він порушує клопотання перед російським урядом про зміну економічної політики щодо України. Другий - своєю владою намагається взяти українську торгівлю під опіку. Ще перед подорожжю до Москви, на початку 1728 p., гетьман скликав до Глухова представників українського купецтва з головних тоді міст: Києва, Чернігова, Ніжина й Полтави на конференцію про торговельні справи. Конференція винесла резолюцію: прохати дозволу на вивіз за кордон низки товарів, заборонених попередніми наказами російської влади (наприклад - краму, воску, лою, шкіри, прядива тощо). Передаючи свої резолюції гетьманові, купецтво благало його «умилосердитися над покривдженими українськими купцями, щоб вони не прийшли до останньої руїни». У своєму проханні на царське ім'я Апостол широко порушив справи української торгівлі, враховуючи інтереси не тільки купців, а й інших верств населення (наприклад, чумаків, простих козаків і селян, котрі їздили до Криму й вивозили звідти сіль, сушену рибу та інші кримські продукти). «Рішительні пункти» скасували примус торгувати лише з Росією та вивозити продукти й крам тільки через російські порти. Заборона ж вивозити низку дуже важливих категорій продуктів залишилася у силі. Але все ж Апостол у кінці 1728 р. подає до Колегії іноземних справ детальний меморандум, де, описавши всі утиски щодо українських