Що стосується протекції українським купцям у межах самої Гетьманщини, то, не зважаючи на обмеження своєї компетенції, Апостол вживав рішучих заходів. Перш за все він намагався захистити українських купців від конкуренції московських крамарів, агентів московських поміщиків на Україні, солдатів і будь - якого «захожого з Московщини люду», який використовував своє привілейоване становище й різними комерційними операціями шкодив інтересам місцевих купців. Спираючись на заборону росіянам купувати землю па Україні, гетьман видав наказ українським властям, щоб вони спонукали росіян спродувати своє нерухоме майно й виїздити з України.[57]

Заслуговують на увагу заходи Апостола щодо регуляції кредиту для українських купців. Перерва торговельних зносин із закордоном внаслідок указів Петра І призвела до банкрутства багатьох українських купців. Вже гетьман Іван Скоропадський змушений був своєю владою відкладати сплати по векселях на один - три роки. Апостол широко практикує видачу таких «відрочувань» (мораторіїв), особливо тим кутнім, що торгували з Гданськом і Шлеськом. Він видає також суворі накази про охорону купців від зловживань місцевої й прикордонної адміністрації, раз – у - раз забороняючи робити купцям і чумакам якісь перешкоди.

Апостол виступив також з остаточним проектом регуляції торгівлі на Україні, знову виклавши його у формі меморандуму до центрального уряду. Цей меморандум пропонував установити повну свободу торгівлі як для українських, так і для московських купців на Україні після оплати належних митних зборів. Купцям дозволявся транзит через Україну московського, китайського, перського й індійського краму. Чужоземним купцям дозволялася також вільна торгівля, але тільки у певних пунктах і у певний час, а саме - під час ярмарків у Києві та Чернігові, які відбувалися двічі на рік.

Апостол добився, що у 1733 р. царським наказом Київ було підпорядковано гетьманській владі. Гетьман почав втручатися у внутрішні справи міста й, навіть, заарештував війта Войнича за невиконання своїх наказів. У руслі цієї колізії принагідно слід зазначити, що торгівля у містах, які були осередками економічного життя в Україні, у ХУІ-ХУІІІ ст. регламентувалася не лише нормативними приписами російських царів, польських урядників, українських гетманів, а й магдебурзьким і хелмським правом.

За магдебурзьким правом, наданим німецькому місту Магдебургу архієпископом Віхмапом ще у 1188 p., міста звільнялися віл управління і суду феодалів. З 1329 р. магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Потім таке право отримали й інші міста: Санок (1329 p.). Львів (1356 р.), Кам'янець - Подільський (1374 p.), Луцьк (1432 p.), Кременець (1439 p.), Житомир (1444 p.), Мукачеве (1445 p.), Київ (1494 p.). «Просуваючись» із Західної Європи і Західної України, пізніше міське право досягає і Лівобережжя. У XVI - XVII ст. воно надане Переяславу (1585 р.), Стародубу (1620 p.), Ніжину (1625 p.). Магдебурзьке право регламентувало права найголовніших міських станів - купців і ремісників, визначало порядок самоврядування, регулювало питання торгівлі, придбання, успадкування майна тощо. Міщани отримували право побудови будинку для магістрату і право тримати трубача. На нижніх поверхах таких будників дозволялось мати крамниці, хлібні засіки. У тих містах, де був великим приїзд купців, будувався гостинний двір. Місту дозволялось мати громадську лазню, шинок та млин. Всі доходи надходили в міську скриню, ключ від якої зберігався у одного з бурмістрів. З цієї скрині йшла плата за магдебурзьке право, вносились податки і покривались інші витрати. Одним з важливих привілеїв, що давало магдебурзьке право, було «право складу». В його силу купці, які привозили товари у місто, повинні були продавати їх тільки там і лише оптом. Отже, купівля - продаж у роздріб була монополією місцевих купців. Приїжджі могли торгувати у роздріб лише у дні ярмарок. Ярмарки і торги, що влаштовувались в містах, з одного боку, служили економічному їх розвитку, з другого - збагаченню міщан. Кількість ярмарок у містах вказувалась у грамотах на самоврядування.

Слід сказати і про так зване «хелмське» або «хелмінське» право, яке широко застосовувалося у містах Правобережної України. За своєю суттю - воно різновид міського права. Це право було переробкою магдебурзького права на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм. Дану переробку, яка отримала назву «Право цивільне Хелмінське». створив П.Кушевич у 1646 р.

Вивчення такого історичного пласту, як козацьке підприємництво, в історико - правовому аспекті надає широкі можливості у подальшому використанні цього досвіду в умовах формування нових економічних, ринкових відносин. Можна зробити висновок, що держава завжди прагнула контролювати дану діяльність з метою накопичення коштів у державній скарбниці. І тому було й залишається актуальним питання про вдосконалення норм права у цьому напрямі.

Неоднозначним було становище підприємництва в країні запізнілого капіталізму, в склад якої входила і Україна.

Для країн раннього капіталізму характерним було незначне безпосереднє втручання держави у господарське життя. У них економічна політика на тому етапі в цілому відповідала загальнокласовим інтересам великої буржуазії та була спрямована на зміцнення всередині країни загальних умов для вільного розвитку капіталізму і формування адекватного йому ринку. До способів, за допомогою яких створювалися ці загальні умови, належали розвиток шляхів сполучення і засобів зв'язку; промислове та торгове законодавство, що забезпечувало "свободу підприємницької діяльності"; митна охорона;