Набрання сили в 2004 році Господарським Кодексом України і одночасна відміна Закону «Про підприємства в Україні» повинні були змінити ситуацію на краще. З прийняттям Господарського Кодексу України приватним підприємництвом стає таке, яке діє на основі не тільки приватної власності «окремого громадянина», як було раніше, але і на приватній власності громадян або суб’єктів господарювання – юридичних осіб.

Але і це не стало панацеєю, оскільки виділяючи приватне підприємство кількох громадян, Господарський кодекс створює можливість «обходу» ЗУ «Про господарські товариства». Таке приватне підприємство (з точки зору внутрішньої організації) може бути побудоване як господарське товариство, але формально не підпадати під норми спеціального закону, зокрема, про мінімальний розмір статутного фонду, порядку його формування і інше. [ 36] На сьогодні ведуться дискусії на тему доцільності існування приватних підприємств при наявності можливості заснування господарського товариства однієї особи. На нашу думку, приватне підприємство як форма господарювання сьогодні є дуже зручною, оскільки порядок створення такого виду суб’єктів господарювання більш простий, ніж порядок створення господарського товариства. Крім того в законодавстві України не встановлений мінімальний розмір статутного фонду для приватного підприємства. При цьому мета реалізації корпоративних прав залежить тільки від волі одного засновника.

Приватне підприємство, на відміну від господарського товариства, захищене від недружнього поглинання, корпоративного шантажу і зловживань правами зі сторони учасників. Перечислені явища є постійними супутниками господарських товариств. З однієї сторони створення господарського товариства однієї особи зручне для наступних інвестицій і відповідно можливість збільшення числа учасників без реорганізації, а з другої – є великий ризик втратити бізнес взагалі.

Отже, ми бачимо, що приватне підприємство сьогодні – це найбільш оптимальна форма ведення малого бізнесу зі створенням юридичної особи, яка захищена від «хворіб» колективних суб’єктів господарювання корпоративного типу. Провівши дослідження процесу становлення приватного підприємництва ми бачимо, що даний інститут сягає своїм корінням у сиву давнину. Звичайно, колись він існував у зовсім іншому вигляді, з відмінними від сьогоднішніх ознаками, та на зовсім іншому рівні досконалості. Кожен історичний період характеризувався своїми специфічними характеристиками, цінністю. Особливий інтерес у цьому відношенні має доба нової економічної політики, коли в Україні існувала перехідна багатоукладна економіка і була легалізована приватнопідприємницька діяльність. У цьому плані науковий аналіз основних форм і напрямків підприємницької діяльності непманів та методів її державного регулювання набуває все більше наукового та практичного значення.

Велику роль в 1920 – ті роки відіграла приватновласницька ініціатива нової буржуазії у виході країни зі стану глибокої соціально – економічної і політичної кризи, в процесі відбудови народного господарства України, налагодженні розірваних економічних зв’язків між містом і селом і той вплив, що вона справила на розвиток соціально – економічних процесів заслуговує на увагу та досконале вивчення. Адже, напрацьований досвід та узагальнення позитивних моментів, що мали місце упродовж всіх років, мають важливе практичне значення в процесі вироблення нових підходів щодо політики розвитку вітчизняного підприємництва.

Цінність історії розвитку інституту приватного підприємництва полягає в тому, що ми можемо аналізувати рішення тогочасної влади і бачити всі позитивні і негативні наслідки таких рішень. Для того щоб застосувати набутий протягом століть досвід ведення господарства та формування економіки. Адже, хто не знає минулого, не створить майбутнього.

Розділ 2. Правові форми здійснення приватного підприємства за законодавством України.

2.1. Ознаки та принципи підприємницької діяльності

До підприємницької діяльності висуваються економічні, соціальні, правові і політичні вимоги. Підприємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення – наповнювати ринок новими товарами і послугами, до того ж за якомога низькими цінами. Це вимагає від нього новаторського підходу. Тому діяльність повинна бути ефективною і корисною. По – перше, підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягнути успіху. По – друге, підприємець може швидше задовольняти суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається вгадати цей попит ще на стадії формування, і завдяки цьому отримати зиск раніше, ніж його конкуренти. Основні ознаки підприємницької діяльності розкриваються при розгляді основних прав та обов’язків суб’єктів господарювання тобто їх правового статусу.

Право – це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених чи санкціонованих державною загальнообов’язкових правил поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

створювати для здійснення підприємницької діяльності будь – які види підприємництва;

купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці;

самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

отримати будь – який необмежений за розмірами особистий дохід;

брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Щодо обов’язків – це правові норми, що підлягають обов’язковому виконанню. Вони полягають у тому, щоб:

укладати трудові договори з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри;

забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість виготовленої продукції;

отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню згідно законодавства.

Підприємець – це людина,