повна відповідальність підприємця;

обмежені фінансові можливості;

Наступною правовою формою організації діяльності приватного підприємництва є товариство. Товариство є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Товариство передбачає об’єднання капіталів двох чи більше окремих фізичних чи юридичних осіб за умови розподілу ризику, прибутків і залишків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу. Основою таких взаємин між сторонами, що вступають в товариство, є договір. За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють: повні, командитні, товариства з додатковою відповідальністю та обмеженою відповідальністю. Перевагами в порівнянні з одноосібним володінням виступають: широкі фінансові можливості; велика свобода та оперативність дій; відсутність спеціальних податків. Недоліками є необмежена відповідальність, труднощі х розподілом прибутку, несумісність інтересів партнерів, труднощі з ліквідацією.

Ще однією на даний час домінуючою організаційно – правовою формою підприємництва є Акціонерне товариство. Його власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу. Весь прибуток належний акціонерам і поділений серед акціонерів у виглядів дивідендів, інша частина нерозподіленого прибутку використовується на реінвестування. Перевагами виступають: значні фінансові можливості; обмежена відповідальність, великі розміри товариства, тривалий період існування. Недоліком є подвійне оподаткування, розбіжності між функціями власності і контролю, труднощі з ліквідацією.

Отже, тепер, коли особа, що планує займатися приватним підприємництвом остаточно визначилася з організаційно – правовою формою майбутнього підприємства, можна переходити до наступного етапу – підготовки засновницьких документів для державної реєстрації та формування статутного фонду. До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об’єднань підприємств неможливе без цих основних документів. Для створення приватних фірм на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним є статут підприємства. Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку. Статут підприємства – це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку. Статут підприємства – це його мала конституція, основний закон. [23]

Завданням статуту є дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Засновницькі документи підтверджують юридичний статус підприємництва, тому потребують професійного підходу до укладання. Під час проведення установчих зборів, які входять у процес підготовки засновницьких документів, розглядають питання створення підприємства форми власності та функціонування; проект найменування фірми та її юридичну адресу; склад засновників та інші організаційні питання. Рішення зборів оформляється протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою.

Для початку діяльності підприємництва необхідний стартовий капітал і цю функцію виконує статутний фонд. Такий фонд створюється внесенням вкладів засновниками і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників.

Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників, у тому числі і у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав – на користання землею та іншими природними ресурсами, а також на використання винаходів та інші права, які мають товарну цінність. Статутний капітал формується у декілька етапів. На першому учасники визначаються з розміром статутного капіталу та розміром внеску кожного. При вирішенні цього питання можна враховувати об’єктивний та суб’єктивний підхід. Об’єктивний підхід передбачає формування статутного капіталу в розмірі, необхідному для досягнення певної мети. Цей підхід застосовується коли необхідно акумулювати максимальний капітал. Як правило при такому підході частка внеску відображає реальні майнові інвестиції учасників і їх особисте значення відступає на другий план. В свою чергу суб’єктивний підхід – це формування капіталу в розмірі, що забезпечує узгоджений розподіл часток між учасниками, тут до уваги береться те, яка структура капіталу влаштовує учасників. Адже від цього згодом залежатиме розподіл прибутків і, головне – голосі у зборах, тобто міра контролю. Хоча для окремих юридичних осіб статутний капітал відіграє формальне значення: наприклад, учасник, який сам створює товариство.

Науковці також пропонують розрізняти загальний та спеціальний порядок формування статутного капіталу. Спеціальний властивий для організації фінансової та предметної сфер економіки, які мають виняткову правосуб’єктність. Загальний – для решти. [38]

Майно, що є предметом внеску, має відповідати наступним вимогам:

бути власністю учасника;

мати грошову оцінку;

бути відчужуваним;

належати до майна, яке може використовуватися для формування статутного капіталу створюваної юридичної особи. [18]

Слід враховувати також спеціальні вимоги до формування статутного фонду окремих юридичних осіб, зумовлені сферою їх діяльності. До таких належать страхові компанії, банки, інші фінансові установи, торговці цінними паперами. Наприклад, відповідно до Закону України «Про страхування» при створення страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду він повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом