Згідно закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:

захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;

розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:

забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;

недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі своїх установчих документів;

самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які заключаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

законів України;

передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх установчих документів в рамках законів України;

договорів, які заключаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:

прийняття, зміни, анулювання законів;

затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;

затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

укладання міжнародних договорів;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

2. Кабінет Міністрів України:

визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;

здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;

координує роботу торговельних представництв України та в інших державах;

приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

проводить переговори і заключає міжнародні договори;

виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно організації системи міністерств, державних комітетів і відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

здійснює міри для раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

3. Національний банк України:

здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;

представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські угоди;

регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;

здійснює облік і розрахунки за пред’явленими і отриманими кредитами держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються із державного валютного фонду України.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

здійснює контроль за дотриманням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;

здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньо-економічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів і інші функції.

5. Державне управління митного контролю:

здійснює митний контроль в Україні;

6. Антимонопольний комітет України:

здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньо-економічної діяльності антимонопольного законодавства.

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

місцеві Ради народних депутатів України;

територіальні підрозділи (відділи) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Нормативні акти місцевих рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

До центральних органів державного регулювання ЗЕД належить також Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке:

1.3. Цінові стратегії підприємства на зовнішніх ринках

Цінова стратегія фірми на зовнішньому ринку, як правило, по-чинається з визначення власного підходу до концепції ціни, яка ви-робляється на основі загальної ринкової стратегії компанії.

Цілеспрямована цінова політика (оперативне вирішення зав-дань) - це встановлення таких цін (і їх зміна залежно від ситуації на ринку), щоб: а) оволодіти певною часткою ринку, б) розширити обсяг продажу, в) отримати планований обсяг прибутку (у коротко-чи довгостроковій перспективі) - тобто забезпечити реалізацію товару в певній фазі його життєвого циклу.

Попередній аналіз можливостей проникнення на цільовий ринок фірма починає насамперед із дослідження ринку пропозиції (вклю-чаючи товари-аналоги та товари-субститути) і власного товару для визначення його конкурентоспроможності.

Сьогодні на світовому ринку, в основному, склалася певна струк-тура цін, що визначається і підтримується великими фірмами-вироб-никами та експортерами товарів у галузях, а дрібні та середні компа-нії вважають за краще використовувати зважену цінову політику «слідування за лідером».

Складені пропорції світового ринку, особливості дії закону по-питу та пропозиції, транснаціональний характер товарного виробни-цтва суттєво змінили характер, принципи та форми конкуренції, значно знизивши роль цінової конкуренції як «традиційної» експансії фірм у межах стратегії оволодіння певним сегментом ринку. На зміну їй прийшли «нетрадиційні» форми конкурентної боротьби -рекламна конкуренція, конкуренція специфікацій і післяпродажного обслуговування,