Оперативні інформаційні ресурси - це поточна ділова, комерційна і інша довідкова інформація, що орієнтована на задоволення щоденних потреб в різних сферах діяльності. Для воєнної області - це відомості воєнного характеру, що добуваються (отримуються) чи створюються під час розвідки, збору інформації, інформаційної роботи штабів та іншої інформаційної діяльності, а також інформація, що циркулює в АСУ воєнного призначення, по каналам взаємодії, в інформаційних системах різного рівня, в тому числі і в системах технічної розвідки, оперативні директиви, доповіді, довідки, донесення тощо.

За приналежністю інформаційні ресурси можуть бути [44]: загальнонаціональні (фонд бібліотеки НАН України їм. Вернадського); галузеві (інформаційні ресурси Міністерства оборони України); виду військ (інформаційні ресурси Військово-Повітряних Сил); роду військ (інформаційні ресурси ППО Сухопутних Військ); інформаційні ресурси оперативного об'єднання (інформаційні ресурси радіотехнічної бригади), інші.

За предметною областю (за призначенням) інформаційні ресурси діляться в залежності від того, для вирішення яких задач вони залучаються. Наприклад, можна виділити інформаційні ресурси задач управління економікою, ІР задач управління Збройними Силами України, ІР задачі ціле-розподілу. При вирішенні цієї задачі за допомогою АСУ її інформаційний ресурс включає до свого складу як тактичну складову (програмно-математичне забезпечення, що реалізує вирішення задачі ціле-розподілу), так і оперативну складову (поточні данні про повітряну обстановку).

Особливим видом інформаційного ресурсу є інформаційні технології (ІТ) [22]. Інформаційні технології - це машинізовані засоби вироблення, зберігання, передачі, використання інформації в вигляді знань [25, с.114]. “На відміну від виробничих, енергоутворюючих інформаційні технології (як об'єкт інформатики) відносяться до соціальних, знання-утворюючих технологій. Інформаційні технології і виступили новим засобом перетворення знань в інформаційний ресурс суспільства, його новий рушійний чинник, стали засобом ефективного його використання. Інформаційний ресурс став основним ресурсом людства, головною цінністю сучасної цивілізації. Але постали і складні проблеми, що стосуються ролі, механізму функціонування, соціальних наслідків використання інформаційного ресурсу" [45, с.7]. В залежності від ступеня розвитку, можливостей і призначення інформаційні технології можна поділити на три рівня, які умовно можна назвати: зберігаючі, раціоналізуючі і утворюючі (творчі) [11].

Зберігаючі ІТ економлять працю, матеріальні, фінансові ресурси і час, але помітно не міняють стану і рівня функціонування самого об'єкту - підприємства, установи або окремого робітника.

Раціоналізуючі ІТ відрізняються більшою складністю і різноманітністю функцій і охоплюють не тільки стадію зв'язку, але і в певній мірі стадії використання повідомлень в системі користувача.

Утворюючі технології відрізняються двома найбільш істотними особливостями комп'ютеризованих систем, що реалізують творчі ІТ [43]:

1) ці технології переробляють і використовують семантичну, змістовну інформацію;

2) вони охоплюють весь інформаційний цикл - від матеріально-енергетичних і трудових витрат на створення інформаційних ресурсів до завершення їх використання для переводу об'єкту в новий цільовий стан.

Наведена класифікація, звичайно, неповна, потребує уточнення і розвитку, але вона необхідна для систематизації інформаційних ресурсів, вивчення властивостей ІР певного класу в інтересах підвищення ефективності оперування ними на всіх етапах їх життєвого циклу - створення (відновлення), безпосередньо оперування (зберігання, накопичення, розповсюдження, інтегрування, логіко-семантичної обробки тощо) і уречевлення (впровадження у всі сфери державної, соціальної і виробничої діяльності, перетворення їх в рушійну матеріально-енергетичну силу).

Фахівці виділяють ряд основних якостей ІР: відновлюваність, мобільність, ділимість, замінність, здатність до розвитку.

1.4 Основи правової захищеності інформаційних ресурсів в Україні

Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства [40].

Основною юридичною формою виразу норм інформаційних відносин є законодавство, яке регулює ці відносини в інформаційній сфері. Під категорією «інформаційне законодавство України» було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення [38, с.17]. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально–психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.

Знайомство з нормативно-правовою базою потребує детальнішого розгляду перелічених нижче законів:

1) Закон України «Про інформацію» [15] закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, визначає основні поняття та терміни, встановлює галузі, види, доступ та джерела інформації, права та обов’язки учасників інформаційний відносин, охорону інформації та інформаційного суверенітету України, зміст міжнародної інформаційної діяльності.

Законом визначається, що «всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України».

2) Закон України «Про науково-технічну інформацію» [16] визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, об’єктів і суб’єктів відносин у сфері науково-технічної інформації, права власності на неї, відносини виробників і споживачів науково-технічної інформації, а також умови надання інформаційної продукції і послуг.

3)