4) Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [14] регулює правові відносини щодо захисту інформації в автоматизованих системах, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації.

5) Положення про Головну організацію з питань формуввання системи національних електронних інформаційних ресурсів [32] визначає завдання, права та обов’язки Головної організації з питань формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, метою діяльності якої є координація робіт щодо створення, функціонування та розвитку національних електронних інформаційних ресурсів, широкого їх використання, узгодженого впровадження новітніх інформаційних технологій.

Згідно із даним у Законі „Про інформацію” визначенням, інформаційні ресурси - це окремі документи і окремі масиви документів, документи й масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних; системах)[15]. Як видно, Закон відносить до інформаційних ресурсів тільки документовану інформацію, тобто тільки таку, вид і форма якої дозволяють її ідентифікувати. При цьому не зрозуміло, яким чином входить до ресурсу інформаційна система. Цей момент набуває особливого значення при кількісній і якісній оцінці наявних чи створюваних інформаційних ресурсів. Інформаційні ресурси є об'єктами відносин фізичних, юридичних осіб і держави, у сукупності вони складають інформаційні ресурси країни і захищаються законом поряд з іншими ресурсами.

З метою запровадження єдиної системи обліку електронних інформаційних ресурсів, згідно з Положенням про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів, затвердженого КМУ від 17 березня 2004 р. № 326, Державним комітетом зв'язку та інформатизації створено Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів [45].

Правовий режим інформаційних ресурсів визначається нормами, що встановлюють [11]:*

порядок документування інформації;*

право власності на окремі документи й окремі масиви документів, документи і масиви документів в ІС;*

категорію інформації за рівнем доступу до неї;*

порядок правового захисту інформації.

Інформаційні ресурси можуть бути державними й недержавними і являти собою елемент майна. Відносини з приводу права власності на інформаційні ресурси регулюються цивільним законодавством України. Держава приймає на себе всі обов'язки з правового регулювання і правової охорони всіх інформаційних ресурсів і щодо забезпечення умов для їх створення й розвитку. При формуванні будь-яких інформаційних ресурсів особливе місце мають дані про громадян, персональні дані. Ці дані належать до конфіденційної інформації. Збір, збереження, використання й поширення інформації про приватне життя, що складає особисту таємницю, без згоди відповідних осіб не допускається інакше, як у порядку, визначеному законом.

Захист прав суб'єктів у сфері формування інформаційних ресурсів, використання інформаційних ресурсів, розробки, виробництва й застосування інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення здійснюється з метою попередження правопорушень, припинення неправомірних дій, відновлення порушених прав і відшкодування заподіяного збитку [45].

Безпосередньо цілями захисту є [45] :*

запобігання витоку, розкрадання, утрати, перекручування, підробки інформації;*

запобігання загроз на адресу особистості, суспільства, держави;*

запобігання несанкціонованих дій стосовно інформації, ІС, інформаційних ресурсів і правовий режим роботи з документованою інформацією як з об'єктом власності;*

захист конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці й конфіденційності персональних даних;*

збереження державної таємниці;*

забезпечення прав суб'єктів в інформаційних процесах.

Власник документів, масивів документів, інформаційних систем забезпечує рівень їх захисту. Ризик, пов'язаний з використанням несертифікованих ІС і засобів їх забезпечення, лежить на власнику цих систем і засобів; ризик, пов'язаний з використанням інформації, отриманої з несертифікованої ІС, лежить на споживачах інформації.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ:

Найбільш повно характеризувати інформаційний ресурс (ІР) можна як інформацію, створену чи виявлену, зареєстровану і оцінену. Важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системоутворювальним і керованим чинником діяльності людини, суспільства і держави, позитивно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і держави та забезпечення національної безпеки: у разі браку цього ресурсу, низької його якості або негативної інформаційної експансії з боку інших країн завдавати шкоди суспільному життю; бути об’єктом кримінальних зазіхань і спеціальних заходів і засобів захисту; мати якості та ознаки, притаманні іншим ресурсам. ІР набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання. Для того, щоб стати інформаційним ресурсом, потоки інформації повинні мати деякі специфічні якості, завдяки яким вони стають соціально значущими, технологічно придатними, тобто такими, що мають цінність для практичного застосування. Такою основною якістю є системна організованість (організація) інформаційних потоків та їх окремих елементів. Основними сучасними формами організації інформаційного ресурсу є: файл, база даних, банк даних, база знань, бібліотека та ін. У зв’язку з цим сьогодні в умовах підвищеного динамізму суспільних процесів (швидка зміна ситуації, невизначеність, непередбачуваність і суперечливість як самих соціальних дій, так і їхніх наслідків) конче необхідна розробка повноцінної теоретичної концепції, методології і конструктивної теорії інформаційних ресурсів. Першочергового значення набувають і питання про новий понятійний апарат щодо елементарних системоутворювальних елементів, одиниць і актів у структурі інформаційних технологій, пов’язаних з проблемами руху і перетворення інформації, які були б адекватні цьому динамізму.

Інформаційні ресурси можна класифікувати за значущістю, за приналежністю, за предметною областю (за призначенням) тощо. Правовий режим інформаційних ресурсів визначається нормами, що встановлюють: порядок документування інформації; право власності на окремі документи й окремі