О.П.Конецька подає комунікацію як обмін інформацією, її змістом, а також різні форми зв’язків між людьми, засновані на будь-яких стосунках, які спрямовані на досягнення цілей організації [9]. Це особлива форма впливу на співробітників підприємства та суб’єктів зовнішнього середовища. І, якщо вони реалізовані на високому професійному рівні, то їх ефективність в системі управління підприємством визначатиме якість управління підприємством визначатиме якість управлінських рішень.

Суттєвою ознакою комунікації є нормативність – тобто не хаотичний обмін думками, рішеннями, а упорядкований, урегульований процес, строго регламентований документами. В першу чергу нормативність розповсюджується на сферу трудового суспільства, судочинства, побуту. Наступною ознакою є стандартизація – дотримання етикету, поведінки [15].

У найширшому сенсі мета комунікацій на підприємстві – прийняття змін, вплив на діяльність таким чином, щоб досягти процвітання підприємства.

Існує дві основні функції комунікації: інформаційна і особова. Перша здійснює процес руху інформації, друга - взаємодія осіб. Ці дві функції найтіснішим чином пов'язані одна з одною. Взаємодія осіб в значній мірі здійснюється завдяки руху інформації, але повністю до інформаційних процесів не зводиться, тому що комунікація будується не тільки за фактом передачі і отримання інформації, але й індивідуальним інтерпретаціям.

Автори Гойхман О.Я. та Надіїна Т.М. виділяють наступні функції комунікації:

1. Пізнавальна – розповсюдження (комунікантом) або одержання реципієнтом нових знань і вмінь;

2. Спонукальна – стимулювання інших людей до будь яких дій або одержати потрібні стимули;

3. Експресивна – вираження або придбання визначених переживань, емоцій [19].

В літературі розрізняють дві площини комунікації: площина змісту і площина зв’язків або стосунків, тобто загальне уявлення психології комунікацій.

Площина змісту належить до послання, яке подає відомості про становище речей чи про події; воно може бути важливим чи незначним і мати різне значення для одержувача і відправника.

До поняття змісту належить не тільки власне інформація, яка передається від відправника (джерела) до одержувача у явній формі, а й метакомунікація. Поняття “метакомунікація” визначає те, що читається між рядками і складає істинний зміст комунікації, або корисне з погляду тіньового змісту відомостей. Так, дуже часто виникає ситуація, коли на звернення підприємства-виробника до споживача про пропонування їм якого-небудь товару або встановити ділові контакти, він отримує відповідь приблизно в такій формі: “Ми з задоволенням будемо користуватися вашим товаром і/або встановимо з вами ділові контакти, але через деякий час, коли ми будемо мати можливість”. Очевидно, споживач уже одержав аналогічне замовлення і витратив свої кошти або ж керівництво (керівник) помилилося у виборі партнера, в оцінці його виробничих можливостей. Метакомунікація відіграє важливу роль у комерційних переговорах і діловому листуванні, розробці комунікаційної стратегії.

При проведенні переговорів чи конференцій потрібно намагатися використовувати змістовну площину, щоб виключити вплив симпатій і антипатій, оскільки часто голосують не за ту чи іншу пропозицію, а за того, хто її вносить, в результаті чого припускаються похибок у комунікації, оскільки використовуються різні підходи [41].

Як у закордонній, так і вітчизняній економічній літературі немає повної розгорнутої класифікації комунікації. Французький економіст Б. Гурне виділяє формальні (офіційні) комунікації, які створюються керівництвом організації, та неформальні, які встановлюються на засадах особистих стосунків в організації (Рис. 1.1.1).

Схема «Типізація комунікації за Б. Гурне»

Комунікація

Формальна Неформальна

- усна; -непідтверджені

- письмова. повідомлення та

чутки;

-менеджмент

«нишпорки»;

Рис. 1.1.1 Схема типізації комунікації за Б. Гурне

За М.Месконом розрізняють організаційні та міжособистісні (вербальні і невербальні) комунікації. ( Рис. 1.1.2 ).

Схема «Типізація комунікації за М. Месконом »

Рис. 1.1.2 Схема типізації комунікації за М. Месконом

О.П.Єгоршин дає класифікацію факторів, які впливають на ефективність комунікацій, зокрема виділяє такі групи ознак: види комунікацій (вербальні: усні, письмові; і невербальні: рухи тіла, параметри мови), способи забезпечення, типи особистості (екстраверт та інтроверт), індикатор модальності (візуальна, аудиальна, кінестична), трансактний аналіз

( Рис. 1.1.3 ).

Схема «Типізація комунікації за О. П. Єгоршин »

Комунікація

Рис. 1.1.3 Схема типізації комунікації за О. П. Єгоршин

А.В.Сокололов в залежності від матеріально-технічних засобів, тобто від використання каналів, поділяє комунікацію на( Рис. 1.1.4 ):

Схема «Типізація комунікації за А. В. Соколов »

Комунікація

Рис. 1.1.4 Схема типізації комунікації за А. В. Соколов

В залежності від каналу передачі Соколов поділяє комунікації на

( Рис. 1.1.5 ):

Схема «Типізація комунікації за А. В. Соколов »

Комунікація

Рис. 1.1.5 Схема типізації комунікації за А. В. Соколов

За сферою діяльності комунікації можуть бути розподілені, як невиробничі, ті що не стосуються процесу виробництва (особисті, побутові), виробничі та науково-дослідні, які включають в себе і аспекти освіти та підвищення кваліфікації[ 22].

Комунікації поділяються за характером учасників:

– між двома особами;

– між особою і групою;

– внутрішньогрупові.

Комунікації можуть бути одноканальні і багатоканальні. Кожна людина має різноманітні інтереси, які і визначають множинність його комунікацій. Але в певній діяльності інтереси людини можуть зводитися до одного типу зв'язків. Це буває при дуже вузькій спеціалізації діяльності або дуже обмежених повноваженнях. Це часто відображає і певний стиль управління: управління по обмеженому складу проблем або звуженому завданню.

Одноканальні комунікації часто виступають у вигляді явної і навмисно виділеної пріоритетності проблеми в комплексі дій менеджера. Він як би не звертає уваги на інші проблеми, все підпорядковувавши одній з них. В цьому випадку і всі його зв'язки зводяться до