та

Співвідношення д/ст зобов’язань і власного капіталу = д/ст. пасиви /

власний капітал (1.2)

Така ситуація можлива якщо рівень прибутковості проекту досить високий , а також швидкість обороту авансованого капіталу відповідає нормативним значенням.

Чистий грошовий потік – це різниця між надходженням коштів на розрахунковий рахунок і підприємства та грошовими витратами (анг. cash flow).

Надходження грошових коштів може бути за рахунок:

виручки від реалізації продукції (послуг);

позареалізаційних доходів;

кредити;

емісія акцій і т.д.

Грошові витрати складаються із:

інвестиційних витрат;

поточних витрат;

платежів у бюджет;

обслуговування зовнішньої заборгованості (% за кредит);

дивідендні виплати тощо.

Всі надходження і платежі відображаються у таблиці, відповідно до фактичних датах здійснення даних платежів.

При цьому необхідно враховувати :

умови реалізації продукції (в кредит, авансовим платежем, по бартеру);

умови формування виробничих запасів;

можливість затримки оплати за поставку матеріалів та сировини, обладнання.

Таблиця 6

Розрахунок чистих грошових потоків по проекту

Якщо на якомусь проміжку виконання контракту виникає критична ситуація (чистий грошовий потік має знак мінус) то необхідно вказати за рахунок чого дана нестача буде покрита.

Методи оцінки економічної ефективності бізнес-проектів діляться на дві групи:

А – прості статичні методи

Б – методи дисконтування

Прості статичні методи ( експрес методи) дозволяють досить швидко і на підставі простих розрахунків зробити оцінку економічної ефективності проекту. Це буває досить корисно, оскільки якщо проект “не прохо-

дить” по простих методах, то можна бути впевненим, що він “не проходить” і по більш складних способах його оцінки. В основі статичних методів лежить ідея про те, що підприємство може здійснювати інвестиції за рахунок власних коштів. Це є цілком зрозуміло, оскільки чистий прибуток та амортизаційні відрахування залишають в розпорядженні підприємства.

Рис 2. Життєвий цикл бізнес-ідеї

Фінансове планування, як і будь-яке інше, може бути:

короткостроковим (до 1 року);

середньостроковим (до 5 років);

довгостроковим (понад 5 років).

Короткостроковий фінансовий план входить у якості одного з розділів у бізнес-план компанії (підприємства). Довгострокове фінансове планування має свої відмінності. Що стосується бізнес-планів для створення нових компаній, то досвідчені інвестори вже зрозуміли, що фінансові розрахунки майбутніх,

Рис 3. Графік росту прибутку в залежності від

часу виконання плану

надходжень, що наводяться у бізнес-плані, витрат і прибутків, що перевищують по глибині прогнозу один рік, - лише плід фантазії авторів бізнес-плану. Це не значить, що не треба займатися фінансовими розрахунками, але потрібно бути реалістичним і пам'ятати, що фінансовий план (поряд з іншими видами планів) повинний базуватися на стратегії компанії.

Складаючи фінансовий план (фінансовий розділ бізнес-плану) корисно (у плані його сприйняття потенційними інвесторами) включити в нього два графіки, що наведені на рис. 2 та рис. 3.

Рис. 2 демонструє кількість коштів, які потрібно вкласти в новий бізнес, перш ніж він стане забезпечувати позитивний потік готівки. Глибина ями, що показує тривалість негативного потоку готівки, одночасно відображає ступінь оптимізму авторів плану: занадто маленька яма викликає у інвестора більші підозри, чим занадто велика. На рис. 3 продемонстровано можливий рівень доходів і імовірність їхнього одержання. Плоска ділянка на самому початку кривої означає, що шанс утратити гроші чи шанс заробити зовсім мало, невеликий. Найбільш ймовірними (у даному прикладі) вважаються доходи в інтервалі від 15 до 45%. Імовірність того, що доход буде 200%, невелика, хоча таке трапляється ( колись давно вкладники приватної компанії "Microsoft" теж оцінювали свої шанси дуже скромно).

Одне з перших питань стратегічного фінансового планування це: "Скільки коштів необхідно компанії для перспективного розвитку?" Для визначення цієї суми і часу, коли вона буде потрібно цілком чи частково, доцільно установити залежність між потребою в додаткових фінансових вкладеннях і витратах і яким-небудь найважливішим показником господарської діяльності компанії, наприклад, обсягом реалізації. Якщо компанія вибрала стратегію боротьби з конкурентом шляхом підвищення якості виробів, що випускаються, чи послуг, що надаються, то в цьому випадку відповідність між потребою в інвестиціях і обсягом реалізації в принципі дотримується, тому що підвищення якості звичайно супроводжується підвищенням ціни. Але якщо обрана стратегія боротьби з конкурентами шляхом зниження цін, особливого росту виторгу від реалізації очікувати не приходиться. Будуть потрібні витрати, зв'язані з розробкою і впровадженням заходів щодо зниження собівартості продукції, що випускається. У даному випадку потреба в коштах буде визначатися величиною цих витрат.

Друге питання стратегічного фінансового планування стосується джерел фінансування. Таких джерел можна виділити три: власні, залучені та позикові кошти. Власні кошти виглядають найбільш привабливими для компанії, оскільки підвищують рівень її незалежності і самостійності, позбавлені якого-небудь ризику, поліпшують репутацію компанії в очах контрагентів. Але для формування власних джерел фінансування потрібно дотримання двох умов: наявність доходів і часу для їхньої капіталізації. У дійсності ж дуже часто той, хто хоче і здатний реалізувати комерційний проект, не має для цього власних коштів, а той, хто їх має, не бажає самостійно це робити. Використання власних коштів для інвестування під силу тільки великим компаніям.

Серед притягнутих джерел перше місце займають кошти акціонерів. Додаткова емісія акцій чи частковий розпродаж контрольного пакета керівництвом компанії служать традиційним способом залучення коштів рядових інвесторів. На цьому шляху керівництво фірми підстерігає ряд небезпек. Перша з них полягає в можливості часткової втрати контролю над компанією. Крім того, успішне розміщення акцій серед публіки - не така проста задача. Дрібного інвестора не залучиш добре розробленим бізнес-планом, а великий зажадає великих поступок. Щоб залучити дрібних акціонерів, їхній треба переконати в тім, що їм будуть регулярно виплачуватися дивіденди і ринкова ціна на акції даної компанії не упаде, тому що тільки ці фактори роблять привабливими акції