Як тільки досягнута точка беззбитковості, можна починати вважати, який прибуток заробить наше підприємство — зверху цієї точки кожна додатково продана одиниця продукції приносить прибуток. Якщо ж об'єм продажу не досягає точки беззбитковості, можна зайнятися тільки одним підрахунком: як довго ще протягне наше підприємство до банкрутства.

Точка беззбитковості (надалі використовуватимемо її англійську абревіатуру BEP) визначається на підставі даних про об'єми реалізації продукції і витрати на її виготовлення. Обов'язкова умова розрахунків — розділення витрат на змінні і постійні. Нагадаємо, що змінні витрати зростають пропорційно об'ємам випуску продукції (сировина, матеріали, що комплектують, відрядна зарплата, технологічна енергія). Постійні — не залежать від об'ємів виробництва (це витрати на ремонт устаткування і будівель, орендні і лізингові платежі, витрати на опалювання і освітлення, погодинна зарплата). Шукана точка беззбитковості в грошовому виразі визначається наступною формулою:

ВЕР (в грошовому виразі) = | Постійні витрати | * Виручка від реалізації

(Виручка від реалізації – Змінні витрати)

Виручка і витрати повинні відноситися до одного і того ж періоду часу (місяць, квартал, півроку, рік). Точка беззбитковості характеризуватиме мінімально допустимим об'ємом продажу за той же період.

Точка беззбитковості — ледве чи ні єдиний показник, про який можна сказати: "Чим нижче, тим краще". Чим менше потрібно продавати, щоб почати одержувати прибуток — тим менше вірогідність збанкрутіти (тим простіше стати багатше — для оптимістів).

Чи можна сказати, що критерій успішної роботи компанії — це низька точка беззбитковості, а зростання точки беззбитковості говорить про погіршення положення нашої компанії? Можна, але тільки за умови, що масштаби компанії не міняються (простіше, якщо ми маємо незмінний об'єм продажів, не ростемо, не розширяємося, не скорочуємося).

Зростання об'ємів продажу (розширення, зростання компанії) неминуче приводить до зростання постійних витрат. Так, із збільшенням об'ємів виробництва виростуть витрати на ремонт і обслуговування устаткування. Розширення — це орендна платня за нові приміщення, залучення додаткового персоналу, зростання витрат на рекламу і просування своїх товарів. Як тільки розмір компанії збільшився (розмір, що вимірюється об'ємами продажів), компанія виходить на нову, більш високу, точку беззбитковості.

Одержуємо наступну закономірність: точка беззбитковості змінюється пропорційно оборотам компанії. Тому BEP майстерні по ремонту автомобілів буде завжди нижче, ніж для підприємства-виробника автомобілів. А підприємство-виробник автомобілів матиме BEP явно нижче, ніж автомобільний консорціум з мережею підприємств і збутових центрів по всьому світу. Очевидно, що порівнювати ці компанії по точці беззбитковості не об'єктивно. Якщо орієнтуватися на мінімум точки беззбитковості, то підприємства ніколи не повинні ставати більше маленької ремонтної майстерні.

Виходить, що точка беззбитковості може дати об'єктивну відповідь не на всі питання. BEP завжди покаже, який мінімум продажу необхідний, щоб компанія працювала без збитків. Але сказати, зміцнилося або слабшало фінансове положення компанії, BEP може не завжди. Для відповіді на останнє питання на допомогу точці беззбитковості приходить її родич — "запас міцності". Його задача — показати, наскільки близько підприємство підійшло до межі, за якою починаються збитки. Точніше — на скільки відсотків може бути понижений об'єм реалізації для збереження беззбитковості (якщо фактичний об'єм реалізації нижче за точку беззбитковості, "запас міцності" покаже, на скільки відсотків необхідно збільшити об'єм реалізації для досягнення беззбиткового рівня роботи).

Для розрахунку "запасу міцності" необхідне відхилення фактичної виручки від розрахункової точки беззбитковості розділити знову-таки на фактичну виручку:

«Запас міцності» = | (Виручка від реалізації – Точка беззбитковості) | %

Виручка від реалізації

Чим вище набуте значення, тим міцніше (стійкіше) наше положення — тим більше слід побоюватися негативних змін ринку: падіння об'єму продажів, зростання витрат. "Запас міцності" знімає вплив масштабу компанії (що не дозволяла "точка беззбитковості"), тому дозволяє об'єктивно, без яких-небудь умов, порівнювати підприємства з різними об'ємами продажів або оцінювати зміни фінансового положення підприємства на різних етапах його життя.

Важливо знати не тільки мінімально допустиму виручку від реалізації в цілому, але і необхідний внесок, який повинен принести кожний продукт в загальну скарбничку прибутку — тобто мінімальна необхідна кількість продажу кожного виду продукції. Для цього розраховується точка беззбитковості в натуральному виразі:

ВЕР (в натуральному виразі) = | Постійні витрати

(Ціна реалізації одиниці продукції – Змінні витрати на одиницю продукції)

Формула працює бездоганно, якщо підприємство продає тільки один вид продукції. В реальності такі підприємства зустрічаються нечасто. Для компаній з великою номенклатурою виробництва виникає проблема пренесення загальної величини постійних витрат на окремі види продукції.

Традиційно постійні витрати розподіляють по видах продукції пропорційно об'ємам реалізації. Тим самим передбачається, що продукти, які краще продаються, в змозі покрити більше постійних витрат. Така «зрівнялівка» несправедлива і не дозволяє об'єктивно оцінити необхідний внесок окремих видів продукції в загальний результат.

1.3 Управління точкою беззбитковості та основні важелі

Досягнувши точки беззбитковості, можна починати підраховувати свої прибутки. При цьому виникає наступне логічне питання, на які темпи зростання прибутку ми можемо розраховувати? Характеристику можливих темпів зростання прибутку нашої компанії дає виробничий важіль (він же — виробничий ліверидж, він же — operating leverage). Задача виробничого важеля — показати, на скільки відсотків виросте прибуток підприємства при зміні виручки на 1%.

У фізиці аналог виробничого важеля —