Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на роз-рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг от-риманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному тракту-ють настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподат-кування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата від-вантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вар-тість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реаліза-цією вважається зарахування коштів від покупця па банківський раху-нок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодав-чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі-зації продукції має місце тільки за умови, коли вона відбувається насправді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунко-вий рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. 2 наведено структурно-логічну схему формування при-бутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар-тості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу ви-робництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, зали-шків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки па обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибу-ток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регу-лювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за ра-хунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підпри-ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рента-бельність є досить істотними.

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар-тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективнос-ті. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, пос-луг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо-вій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (вико-нання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собі-вартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівар-тість продукції.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на со-бівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Поста-новами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові поло-ження з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі поло-ження, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівар-тість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соці-альні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних акти-вів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням норма-тивів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страху-вання, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобиль-ської катастрофи);

амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон-дів;

інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управ-ління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її випла-ти; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 тра-вня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується кате-горія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базу-ється на обчисленні валового доходу і його наступному коригуван-ні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівар-тості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголоси-ти деякі економісти після прийняття названого Закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий ре-зультат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вка-зівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з плану-вання, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання