В ході здійснення планово-управлінських робіт використовуються прогнозні і планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що поширювалася в радянський період української історії, вважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що складали гнітючу більшість всіх цінових арсеналів, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. В дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. В той же час, державні плани економічного і соціального розвитку складалися на визначеній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичною, ніж плановою. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використовуються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.

Досить часто вид ціни визначається видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяються біржові, аукціонні, комісійні ціни. В Україні радянського і пострадянського періоду було прийнято говорити й усе ще говорять про ціни так званого колгоспного ринку і про кооперативні ціни (установлюваних кооперативними організаціями).

Наявність різних цін на однотипні товари в різних країнах приводить до необхідності використання світових цін, тобто цін світового ринку. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари даної групи, або ціни, визнані на визначений період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін на ті самі товари, що встановилися в різних країнах і регіонах. У радянській практиці, світові ціни мали вкрай обмежене застосування, тому що на внутрішніх ринках діяли тільки державні ціни на імпортні товари, а обіг іноземної валюти було заборонено. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах. В міру становлення ринкових відносин в Україні ціни на державних ринках придбали тенденцію наближатися до світових.

Також особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так званого чорного чи тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажі товари або на дефіцитні товари, по різних причинах відсутні в даний момент у вільному продажі.

4. ВИТРАТНИЙ МЕХАНІЗМ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами і, з іншого боку - спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження і функціонування, зміни в часі. Суть вже згадуваного витратного підходу полягає в тому, що величина ціни товару стає в безпосередню залежність від витрат виробництва і звертання, що представляє витрати, витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію одиниці товару.

Звичайно, витратний підхід не забезпечує повного рішення проблеми ціноутворення, тому що по суті справи заміняє задачу визначення ціни товару задачею визначення цін факторів, витрачених на виробництво і продаж товару. Цим полегшується рішення вихідної задачі, тому що ціни факторів встановити простіше, ніж ціну товару, до того ж при визначенні цін факторів знову можна застосувати той же витратний підхід, чим створюється ланцюговий спосіб утворення ціни товару.

Ще одна особливість, яку варто мати на увазі, характеризуючи витратний підхід, складається в необхідності встановлення виду витрат, на підставі яких визначається ціна. Найчастіше використовуються середні витрати в розрахунку на одиницю товару з усієї кількості (партії) вироблених і проданих товарів. Однак можуть бути застосовані і граничні витрати, під якими розуміється приріст загальних витрат, обумовлений збільшенням виробництва і продажі на одну одиницю. Звичайно граничні витрати нижче середніх. Широко поширене визначення витрат на основі калькуляції, тобто бухгалтерського розрахунку витрат (витрат) по їхніх окремих елементах.

В цілому в економіці велика частина витрат (виробничих витрат) доводиться на працю, тому основною складовою ціни будь-якого продукту будуть виступати витрати, зв'язані з оплатою праці, затрачуваного на виробництво як товару, так і матеріалів, з яких він виробляється. Середні витрати на працю в розрахунку на одиницю продукції являють собою число робочих годин А, необхідних для виробництва одиниці продукції, помножене на погодинну заробітну плату W, тобто А х W. Інакше кажучи, при розгляді витрат на оплату праці завжди розглядається два фактори - продуктивність праці А і заробітна плата W.

Але крім витрат на оплату праці будь-який підприємець несе витрати зв'язані з залученням основного капіталу, тому ціна повинна включати і ці витрати, інакше підприємець не зможе відшкодувати їх і понесе збитки. Щоб відшкодувати витрати на капітал, підприємець встановлює фіксований коефіцієнт N стосовно витрат на оплату праці (до прикладу витрати на оплату праці склали 10000 одиниць, у той час як витрати на капітал склали 2500, то коефіцієнт витрат капіталу N складе 25%, чи 0,25) і визначає витрати на капітал як nAW. Таким чином, рівняння ціни Р для підприємця буде виглядати в такий спосіб:

Р=АW (1+N).

За інших рівних умов ціна тим вище, чим вище грошова заробітна плата (потреба в праці), тобто чим нижче продуктивність праці і чим вище капітальні витрати.

Зрозуміло, що при зміні в часі рівня витрат, обумовлене по-перше, удосконаленням технологій, що ведуть до зниження витрат, і, по-друге, інфляцією витрат, що приводить до їхнього росту, істотний вплив на величину витрат робить фактор часу. Динаміку витрат, зв'язаних не тільки з виробництвом, але і з наступним використанням товару, доводиться брати до уваги при розгляді і використанні витратного механізму ціноутворення стосовно до довгостроково існуючих товарів, так