3.3. Економія елементів оборотних фондів на підприємстві

В умовах переходу до ринкової економіки однієї з найважливіших задач кожного підприємства стає економія матеріальних ресурсів, тому що саме матеріальні витрати складають велику частину витрат виробництва, від яких безпосередньо залежить величина прибутку.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (чи напрямки) економії показують, яким образом, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія.

На кожнім підприємстві маються резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі чи виниклі, але ще не використані ( цілком чи частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.

З погляду сфери виникнення і використання резервів економії матеріальних ресурсів вони можуть бути підрозділені на три групи:

народногосподарські;

общепромислово-міжгалузеві;

внутрівиробничі (цехові, заводські, галузеві).

До народногосподарського відносяться резерви, що мають важливе значення для народного господарства і всіх його галузей: установлення прогресивних народногосподарських пропорцій у галузевій структурі промисловості (з метою прискореного розвитку прогресивних галузей), у видобутку і виробництві економічних, штучних і синтетичних видів сировини і матеріалів; удосконалювання структури паливно-енергетичного комплексу; удосконалювання всього господарського механізму в умовах ринкових відносин.

Общепромислово-міжгалузеві резерви - це такі резерви, мобілізація яких залежить від установлення раціональних виробничо-економічних зв'язків між ведучими галузями промисловості (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість). Ці резерви обумовлені особливостями розвитку окремих галузей промисловості й економічних районів. Найважливіші з них мають народногосподарське значення. Разом з тим масштаби їхньої практичної мобілізації більш обмежені і поширюються здебільшого на взаємозалежні галузі чи промисловості великі промислові чи виробничо-територіальні комплекси.

До общепромислових-міжгалузевих резервів відносяться: упровадження нових ефективних способів і систем розробки родовищ корисних копалин, прогресивних технологічних процесів їхнього видобутку, збагачення і переробки з метою підвищення ступеня витягу корисних копалин з надр, забезпечення більш повної і комплексної переробки мінеральної сировини; розвиток спеціалізації, кооперування і комбінування в промисловості; створення і розвиток підприємств різних форм власності; підвищення якості вихідної сировини і конструкційних матеріалів у галузь-виробника з метою виконання задач по економії матеріальних ресурсів народному господарстві і в галузях-споживачах; прискорений розвиток виробництва найбільш ефективних видів сировини і матеріалів.

До внутрівиробничих резервів відносяться можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів, безпосередньо зв'язані з удосконалюванням техніки, технології організації процесів виробництва, освоєнням більш зроблених типів і моделей виробів, підвищенням якості продукції в конкретних галузях і підгалузях промисловості.

У залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться:комплекси заходів, зв'язаних з підвищенням наукового рівня нормування і планування матеріалоємності промислової продукції, розробкою і впровадженням технічно обґрунтованих норм і нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів зв'язаних із установленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному розвитку виробництва нових, найбільш ефективних видів сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, удосконалюванні паливного балансу країни.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожнім підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з тої самої кількості сировини і матеріалів на робочих місцях (у бригадах, ділянках, цехах). Воно залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, вмілої організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів, обґрунтованості їхнього рівня.

Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15 - 20% всієї економії матеріальних ресурсів. Для цього необхідно забезпечити суворе дотримання правил збереження і перевезення продукції, раціонально підготувати паливо, сировину, матеріали до подальшої переробки в процесі виробництва, підсилити увагу трудових колективів до питань якості роботи і виробів, що випускаються. Рішенню цієї задачі будуть сприяти розвиток акціонерної форми господарювання і приватизація підприємств.

IV. ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ЗАРОБІТНА ПЛАТА

4.1. Персонал підприємства

Персонал підприємства - це склад постійно працюючих на даному підприємстві співробітників.

На кількість і професійний склад персоналу підприємства впливають:

По-перше, вид продукції, що випускається, (чи "профіль підприємства"). По-друге, кількість продукції, що випускаються, (чи масштаби виробництва). Очевидно, що чим більше обсяг продукції, що випускається, тим більше працівників повинні залучатися. Вплив росту масштабів виробництва на професійний состав персоналу складається в залученні фахівців, праця яких ефективна тільки на великих підприємствах. Наприклад, фахівці кадрових служб, співробітники, що займаються узгодженням діяльності підрозділів підприємства (диспетчери). На малих підприємствах функції цих фахівців керівники виконують самостійно.

Поза залежністю від виду і кількості продукції, що випускається, на підприємстві одні співробітники займаються безпосереднім виробництвом товарів і послуг, інші - керуванням, треті - технічними розробками, проектуванням. Таким чином, весь персонал можна розділити на групи, що займаються виконанням близьких по змісту функцій:

- адміністративно-управлінський персонал (АУП);

- інженерно-технічні працівники (ІТП);

- службовці;

- робітники;

- обслуговуючий персонал.

В адміністративно-управлінський персонал входять керівники всіх рівнів - майстра, начальники цехів, директора підприємств і их заступників.

До ІТП відносяться інженери, конструктори, техники, тобто всі, що займаються інженерно-технічними розробками, впровадженням і контролем за якістю технологічного процесу.

У число службовців входять конторські працівники, фахівці в області бухобліку, економіки і фінансів, секретарі, обліковці.

Робітники - це персонал підприємства, зайнятий безпосереднім процесом виробництва товарів і послуг.

І, нарешті, до обслуговуючого персоналу можна віднести працівників, що забезпечують чистоту і порядок на