Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американ-ський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна?

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуго-вування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там біль-ші податки. В США — навпаки, податки менші, але ці витрати не-суть самі громадяни.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Із-раїлі 64 відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролю-вала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також го-ловні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок дер-жавного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 90-х роках становила близько 35 відсотків.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування лю-дини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фак-тором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рі-вень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду. Швейцарія — на четвер-тому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора еконо-мічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не зале-жить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сек-тор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна влас-ність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське гос-подарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного про-дукту.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і на-уково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна при-ватна власність і економіка регулюється виключно ринковими за-конами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, това-рів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілене в життя? Кож-на країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товарови-робників. Відповідна політика проводиться по відношенню до мі-грації робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робо-ча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, час-тина працівників взагалі перейде в розряд безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регу-лювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пе-ретвориться на технологічний придаток розвинених країн, де від-буваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в стихійному режимі, самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до над-звичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні зміша-на економіка, що грунтується на різних формах власності, домі-нуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конку-ренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він—невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розви-неного ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове за-безпечення його інститутів, науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому від-бувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Су-часні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (З— 4 десятиліття); Південна Корея,