Формування ринкової економіки обумовлює розвиток аналізу в першу чергу на мікрорівні- на рівні окремих підприємств і їх внутрішніх структурних підрозділів, оскільки ці низові ланки ( при будь-якій формі власності) становлять основу ринкової економіки. Але це не виключає, а скоріше, навпаки, припускає й необхідність можливого переходу аналізу на мікрорівні не “зверху вниз”, яка складалося при командно-адміністративній системі, а “знизу нагору”. Народногосподарські відносини й узагальнення зовсім не протипоказані комерційним відносинам, принципам і вимогам вільного ринку.

Аналіз на мікрорівні наповнюється зовсім конкретним утримуванням, пов'язаної з повсякденної фінансово-господарської діяльності підприємств, їхніх колективів, менеджерів, власників-власників. У цей час необхідно проводити аналіз обґрунтування й виконання бізнес-планів, порівняльний аналіз маркетингових підприємств, аналіз можливостей виробництва й збуту, з'ясування внутрішніх і зовнішньоекономічних ситуацій, що впливають на виробництво й збут, аналіз співвідношення попиту та пропозиції, аналіз конкретних споживете й оцінки останніми якості виробів, що випускаються, аналіз витрат живої й упредметненої праці з необхідною їхньою деталізацією, аналіз кінцевих фінансових результатів виробничої, збутової, маркетингової діяльності (прибуток, збиток), аналіз комерційного ризику с впливом різних факторів, що кажуть на його. У роботі найбільша увага буде приділено аналізу фінансово-господарської діяльності.[1].

Існує кілька крапок зору щодо поняття фінансової політики. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі.[93]. взагалі не виділяють фінансову політику як самостійне поняття. Вони підходять до дослідженню даної теми, розширюючи визначення фіскальної політики. Вони пишуть, що фіскальна політика являє собою рішення, прийняті державою щодо своїх витрат і доходів. Аналогічно розглядають зазначену проблему і деяких інших представників закордонних економічних шкіл. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенли Л. Брю .[61]. сполучають поняття фінансово-бюджетної і фіскальної політики, визначаючи їхній як зміни, внесені урядом у порядок державних витрат і оподатковування, спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту.

Більш структурованим виглядає визначення даного питання в марксистів. Під фінансовою політикою вони розуміли, у першу чергу, сукупність заходів щодо стабілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню для здійснення державою його функцій; указуючи при цьому, що соціальна спрямованість і ефективність впливу фінансової політики на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин визначаються об'єктивними закономірностями економічного розвитку, суспільно-політичним ладом країни. Але в марксистському трактуванні фінансової політики також немає повної чіткості, тому що сфера дії фіскальної політики практично збігається з областю фінансової політики, в обох випадках представляючи собою, сукупність державних заходів для регулювання і розподілу фінансових ресурсів. Збіг понять порозумівається тим, що розподіл має на увазі керування по доходах і витратам, тобто для того, щоб розподілити що-небудь потрібно споконвічно це одержати (доход), а далі передати (витрата).

Великий внесок у розуміння сутності фінансової політики зробили роботи вітчизняних економістів.

Професор В. В. Лаврів,.[62]. розкриваючи суть фінансової політики, відзначав її зв'язок з обліком і контролем за виробництвом, кількістю праці і розподілом продуктів. Ці питання були базовими для визначення чергових задач фінансової політики в галузі національних банків, монополізації зовнішньої торгівлі, державного контролю за грошовим обігом, уведення податків. Фінансова політика розглядалася тоді як одна з основних в області державного регулювання економіки і зв'язувалася з забезпеченням фінансової централізації, концентрації сил і засобів для економічних перетворень.

И. В. Левчук,.[63]. підкреслюючи велику роль фінансової політики в підвищенні виробництва, відзначає що, ця політика покликана створити правильне сполучення централізованого і демократичного в керуванні розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Фінансові показники діяльності підприємства

1.1 Зміст фінансової діяльності

Оцінка фінансового становища підприємства - це сукупність методів, що дозволяють визначити стан справ підприємства в результаті аналізу його діяльності на кінцевому інтервалі часу.

Ціль аналізу фінансового становища підприємства - інформація про його фінансове становище, платоспроможність і прибутковість.

Оцінка фінансового становища підприємства необхідна наступним особам :

1) інвесторам, яким необхідно ухвалити рішення щодо формуванні портфеля цінних паперів;

2) кредиторам, які повинні бути впевнені, що ним заплатять;

3) аудиторам, яким необхідно розпізнавати фінансові хитрості своїх клієнтів;

4) фінансовим керівникам, які хочуть реально оцінювати діяльність і фінансовий стан своєї фірми;

5) керівникам маркетингових відділів, які хочуть створити стратегію просування товару на ринки.

Джерела аналізу фінансового становища підприємства - форми звіту й додатка до них, а також відомості із самого обліку, якщо аналіз проводиться усередині підприємства.

У кінцевому результаті аналіз фінансового становища підприємства повинен дати керівництву підприємства картину його дійсного стану, а особам, що безпосередньо не працюють на даному підприємстві, але зацікавленим у його фінансовому стані - відомості, необхідні для безстороннього судження, наприклад, про раціональність використання вкладених у підприємство додаткових інвестиціях і т.п.

Оцінка фінансового стану проводиться різними суб'єктами аналізу. У першу чергу інформація, отримана в ході аналізу, цікавить власників підприємства й потенційних інвесторів, а також організації, що вступають у різні відносини з даним підприємством. Фінансове становище виражає узагальнюючі показники, отримані в ході виробництва й реалізації продукції, використання всіх видів ресурсів, одержанні фінансових результатів і досягнення певного рівня оборотності коштів підприємства.

Фінансовий стан є комплексним поняттям, що залежить від багатьох факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність і розміщення коштів, реальні й потенційні фінансові можливості.

Основними показниками, що характеризують фінансовий стан підприємства, є: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність; стан нормованих запасів матеріальних цінностей; ефективність використання банківського кредиту і його матеріальне забезпечення; оцінка стабільності платоспроможності підприємства. Аналіз факторів, що визначають фінансовий стан, сприяє виявленню резервів і росту ефективності виробництва.

Фінансовий стан залежить від всіх сторін діяльності об'єднань (підприємств): від